- •7. Міфологічна спадщина, її роль у розвитку давньоруської та української культури.
- •8. Запровадження християнства і його роль у подальшому розвитку української культури.
- •9. Християнство і розвиток просвітництва у Київській Русі.
- •10.Архітектура доби Київської Русі
- •11.Особливості християнського світогляду
- •12. Літопис як винятковий жанр давньоруської літератури. Слов’янська писемність.
- •23. Києво – Могилянська академія у 17 ст. Утворення колегіумів. Вихованці.
- •29. Київський університет св. Володимира (1834р) як центр культурного розвитку укр. Земель 1 пол. 19 ст.
- •30. Західноукраїнські землі в культурному поступі (1 пол 19 ст). Напрями культурної праці.
- •31. Культурно-просвітницька діяльність «Руської Трійці».
- •32. Громадівський рух і культурна творчість в Україні (іі пол.. 19 ст.)
- •33. Кирило-Мефодіївське товариство та його роль у культурному розвитку України
- •34. Т. Г. Шевченко – видатний укр. Митець
- •35. Українська театральна культура іі пол. 19 ст.
- •36. Українське образотворче мистецтво іі пол. 19 ст.
- •37. Загальна характеристика діяльності «Просвіти», «Соколів», «Січей» як форма патріотичного виховання молоді
- •38. 41. Наукові товариства України іі пол. 19 ст. – поч. 20 ст.
- •39. Внесок м. І. Костомарова у вивчення та популяризацію укр. Культури
- •40. Культурно-національний розвиток зх.Укр. Земель на рубежі 19-20 ст.
- •41. Наукові товариства та їх роль у розвитку науки на початку 20 століття.
- •42. Передвижництво як феномен вітчизняної культури
- •43. Роль м.С. Грушевського в національно-культурному розвитку України
- •44. Агітаційне мистецтво періоду громадянської війни
- •45. Культ. Творчі аспекти діяльності цр, Гетьманату і Директорії
- •46. «Українізація» 20-х років як соціокультурний процес
- •47. Укр. Письменники та їх організації у роки революції та громад. Війни (1917-1921 рр.)
- •48. Український театр 20-30 років 20 ст. Лесь Курбас.
- •49. Досягнення і втрати укр. Культ. 30-х років.
- •50. Хвильовий в укр.Культурі 20х р.
- •52. Українська культура періоду Другої Світової Війни.
- •53. Українська культура повоєнного часу (1945 – і пол. 50-х рр. 20 ст)
- •54. Відлига в укр. Культурі 60-х років 20 ст.
- •55. Соціально-культурна ситуація в Україні у 70-80х роках 20 ст.
- •56. Українська діаспора в процесі творення національної культури: основні вектори просвітницької та культурної праці 60-80 р 20 ст.
- •57. Співучасть України в міжнародному культурному житті.
- •58. Стан і проблеми мистецтва на сучасному етапі.
- •59. Культурні процеси в Україні на початку 21 століття
- •60. Українська Вища школа і питання її входження у європейський культурний простір.
46. «Українізація» 20-х років як соціокультурний процес
Українізація — політичне просування і впровадження елементів української мови та української культури, в різних сферах життя. Українізація 1920-30 років була складовим елементом загальносоюзної кампанії коренізації. Українізація означала виховання кадрів з представників корінної національності, впровадження в роботу партійного, господарського і радянського апаратів рідної для населення мови, розширення мережі шкіл та інших навчальних закладів з навчанням рідною мовою, розвиток національної культури. Чисельність шкільних закладів з українською мовою викладання зростала. Якщо в 1925 р. їх було 79% від усіх шкіл, то в 1930 р. - 85%. Література. Незважаючи на те, що частина талановитих письменників і поетів після поразки української революції залишила країну (В. Винниченко, М. Вороний, О. Олесь ), молоде покоління літераторів заявило про себе на повний голос. Політика українізації 20-х років викликала духовний ренесанс, розмаїття літературних організацій і об’єднань: найвідомішими об’єднаннями цього часу були: "Плуг" - спілка селянських письменників (П. Панч, А. Головко), "Гарт" - спілка пролетарських письменників (В. Еллан-Блакитний, М. Хвильовий, В. Сосюра), ВАПЛІТЕ - Вільна Академія Пролетарської Літератури (П. Тичина, М. Бажан, Ю. Смолич, Ю. Яновський). Виділялися групи неокласиків (М. Зеров, М. Рильський, Ю. Клен), символістів (П. Тичина, Ю. Меженко), футуристів та ін. Великою популярністю користувалися твори драматургів І. Кочерги, М. Куліша. Театр. У середині 20-х років в Україні нараховувалось 45 професійних театрів. Театр "Березіль" у 1922 - 1923 рр. очолював талановитий реформатор і експериментатор театру, актор і режисер Лесь Курбас. Кіно. У 1920 -ті роки стала до ладу Одеська кінофабрика, будувалась Київська кіностудія. Свій творчий шлях розпочав геній українського і світового кіномистецтва О. Довженко (фільми "Арсенал" і "Звенигора"). У театрі та в кіно успішно працювала М. Заньковецька. Музика. Українську культуру збагатила творчість композиторів М. Леонтовича, К. Стеценка, Г. Верьовки, П. Козицького. Образотворче мистецтво. Члени Асоціації художників Червоної України - Їжакевич, Трохименко, Кричевський та ін. - за допомогою нових засобів поглибили розвиток українського образотворчого мистецтва. З’явились нові імена талановитих художників та скульпторів (Петрицький, Касіян та ін. )
Причини українізації:
• Формуванням на міжнародній арені привабливого іміджу СРСР як держави, в котрій начебто забезпечено гармонійний і вільний розвиток радянських республік та гарантовано вільний розвиток національних меншин.
• Потребою досягнення своєрідного компромісу з селянством та національною інтелігенцією шляхом лібералізації національних відносин.
• Намаганням більшовицької партії розширити соціальну базу своєї системи, залучивши до партій і до управління республікою представників неросійських народів [В 1920 р. у ВКП(б)У українці складали лише 19%, тоді як вони становили 80% населення УСРР, і лише 11% комуністів вважали рідною мовою українську, а розмовляли нею лише 2%].
• Намаганням радянського керівництва очолити і поставити під контроль процес національного відродження окраїн, щоб він не вилився в антицентробіжні спрямування.
• Потребою зміцнення новоутвореного державного утворення – СРСР, наданням прав "культурно-національної автономії" хоч частково компенсувати республікам втрату їх політичного суверенітету тощо.