- •7. Міфологічна спадщина, її роль у розвитку давньоруської та української культури.
- •8. Запровадження християнства і його роль у подальшому розвитку української культури.
- •9. Християнство і розвиток просвітництва у Київській Русі.
- •10.Архітектура доби Київської Русі
- •11.Особливості християнського світогляду
- •12. Літопис як винятковий жанр давньоруської літератури. Слов’янська писемність.
- •23. Києво – Могилянська академія у 17 ст. Утворення колегіумів. Вихованці.
- •29. Київський університет св. Володимира (1834р) як центр культурного розвитку укр. Земель 1 пол. 19 ст.
- •30. Західноукраїнські землі в культурному поступі (1 пол 19 ст). Напрями культурної праці.
- •31. Культурно-просвітницька діяльність «Руської Трійці».
- •32. Громадівський рух і культурна творчість в Україні (іі пол.. 19 ст.)
- •33. Кирило-Мефодіївське товариство та його роль у культурному розвитку України
- •34. Т. Г. Шевченко – видатний укр. Митець
- •35. Українська театральна культура іі пол. 19 ст.
- •36. Українське образотворче мистецтво іі пол. 19 ст.
- •37. Загальна характеристика діяльності «Просвіти», «Соколів», «Січей» як форма патріотичного виховання молоді
- •38. 41. Наукові товариства України іі пол. 19 ст. – поч. 20 ст.
- •39. Внесок м. І. Костомарова у вивчення та популяризацію укр. Культури
- •40. Культурно-національний розвиток зх.Укр. Земель на рубежі 19-20 ст.
- •41. Наукові товариства та їх роль у розвитку науки на початку 20 століття.
- •42. Передвижництво як феномен вітчизняної культури
- •43. Роль м.С. Грушевського в національно-культурному розвитку України
- •44. Агітаційне мистецтво періоду громадянської війни
- •45. Культ. Творчі аспекти діяльності цр, Гетьманату і Директорії
- •46. «Українізація» 20-х років як соціокультурний процес
- •47. Укр. Письменники та їх організації у роки революції та громад. Війни (1917-1921 рр.)
- •48. Український театр 20-30 років 20 ст. Лесь Курбас.
- •49. Досягнення і втрати укр. Культ. 30-х років.
- •50. Хвильовий в укр.Культурі 20х р.
- •52. Українська культура періоду Другої Світової Війни.
- •53. Українська культура повоєнного часу (1945 – і пол. 50-х рр. 20 ст)
- •54. Відлига в укр. Культурі 60-х років 20 ст.
- •55. Соціально-культурна ситуація в Україні у 70-80х роках 20 ст.
- •56. Українська діаспора в процесі творення національної культури: основні вектори просвітницької та культурної праці 60-80 р 20 ст.
- •57. Співучасть України в міжнародному культурному житті.
- •58. Стан і проблеми мистецтва на сучасному етапі.
- •59. Культурні процеси в Україні на початку 21 століття
- •60. Українська Вища школа і питання її входження у європейський культурний простір.
39. Внесок м. І. Костомарова у вивчення та популяризацію укр. Культури
Серед видатних учених, письменників, громадських діячів, загалом рушіїв українського відродження та національної історичної науки ХІХ ст. особливе місце належить Миколі Івановичу Костомарову. Він також автор самобутніх творів українського письменства, неповторний письменник-романтик, засновник народницького напряму в національній історіографії, оригінальний мислитель, співзасновник знаменитого Кирило-Мефодіївського братства й один з творців політичного українства.
Важливий внесок зробив М.І. Костомаров і в публіцистику. Він співробітничав у багатьох відомих журналах, за його активної участі з’явився, спільно створений з В.М. Білозерським та П.О. Кулішем, перший український громадсько-політичний і літературно-мистецький щомісячник “Основа”, який виходив українською і частково російською мовами. Роль М. Костомарова у підготовці “Основи” була величезною. Він дуже серйозно готувався до нового видання. Обдумавши стратегію видання, він визначив для себе основні завдання, серед яких найважливішою була боротьба з “ворогами” української мови, які не визнавали її самобутності і намагалися за допомогою різних теорій віднести її до т.зв. “наріччя” російської або польської мов.
З’явившись у січні 1861 р., журнал “Основа” одразу перетворився на сцену боротьби за український культурний феномен. У програмній статті зазначалося, що журнал присвячується вивченню земель, населених українцями і сусідніх з ними територій – Бессарабії, Криму і т.п. Часопис відкритий для творів українською і російською мовами. На перше місце було винесено питання практичного використання мови, в т.ч. й викладання та навчання у початкових школах. Паралельно з виходом “Основи” з’являлися й інші україномовні видання, якими опікувався М.І. Костомаров. Так, на початку 1862 р. у Петербурзі і Москві можна було придбати шість різних українських букварів, в т.ч. П. Куліша та Т. Шевченка. Початкове навчання на місцевій мові запроваджувалося досить мобільно у зв’язку з антикріпосницькою реформою, яка висвітлила нагальні проблеми народної освіти.
М. Костомаров вважав, що починати потрібно з виховання та навчання дітей найнижчих верств населення зрозумілою і рідною українською мовою та закликав присвятити цій високій меті діяльність інтелектуальної еліти й всіх тих, кому небайдужа доля України. Це завдання ставило перед собою ще Кирило-Мефодіївське братство, але воно не було виконане, і тому історик бажав довести почату справу до логічного завершення.
Піднімаючи життєво важливе для українського народу питання, історик розумів, що обов’язково наразиться на критику з боку своїх численних опонентів – захисників державницької ідеї та цілісності Російської імперії, тому у власних працях не раз наголошував на неполітичності процесу.
Творча спадщина М.І. Костомарова відображає весь спектр різноманітних напрямків його діяльності, єдиною метою якої було духовне і культурне відродження українського народу як самостійного суб’єкту європейської цивілізації. Сама тільки праця Миколи Івановича Костомарова як видавця і співробітника “Основи” характеризує його як активного учасника українського національно-культурного руху. Робота в журналі зміцнила його в думці щодо душевної приналежності до українців. М.І. Костомаров є однією з тих постатей, з якою асоціюється українське відродження та порушення “українського питання” в історії нашої держави.