Подход на основе уровня материального благосостояния[править | править исходный текст]

Данный подход связан с представлением о среднем классе как о массовом социальном субъекте, который характеризуется сравнительно высоким жизненным стандартом и уровнем потребления.^[5] Основным критерием является уровень материального благосостояния, который складывается из совокупности следующих показателей:^[6]

• уровень душевого дохода;

• наличие определенного набора дорогостоящего имущества (автомобиль, оборудованное техникой жилье);

• возможность приобретать платные социальные услуги (образование, медицина);

• способность путешествовать по миру (поездки за границу на отдых).

Ресурсный подход[править | править исходный текст]

Основан на работе современного британского социолога Энтони Гидденса, который предложил деление на так называемые «старый средний класс» и «новый средний класс». «Старый средний класс» составляют мелкие предприниматели, а «новый средний класс» состоит из высокооплачиваемых и среднеоплачиваемых наемных работников, как правило, занятых интеллектуальным трудом. Высший слой «нового среднего» класса включает менеджеров и высококвалифицированных специалистов. К низшему слою относятся учителя, врачи, офисные служащие и т. д. Это очень разнородная социальная группа, по многим параметрам схожая с рабочим классом. Численность «старого среднего класса» (класса собственников) сокращается и растет доля «нового среднего класса». Таким образом, в основе подхода лежит — объём, тип и структура капитала, которым располагает тот или иной человек, домохозяйство, класс и т. д.^[5]

Субъективный подход[править | править исходный текст]

Основан на идентификационно-психологических характеристиках индивидов, в этом случае средний класс выделяется на основе самоидентификаций людей, «самозачисления» ими самих себя в состав среднего класса.^[5]

Комбинированный подход[править | править исходный текст]

Связан с комплексным применением традиционных вышеперечисленных критериев выделения среднего класса (определенные профессиональные характеристики, образование, имущественно-доходные характеристики, иногда к ним добавляется и самоидентификация).^[5]

21. Суто економічний підхід ("економізм") характеризується тим, що спирається на уявлення про те, що поряд з ігнорованою ним соціальною сферою існує самостійна економічна сфера, яку (принаймні в теоретико-методичному сенсі) можна розглядати як ізольовану систему відносин між людиною й річчю. Примітно, що навіть Шумпетер висловлював судження, що між соціологією та економічною теорією неможливо знайти очевидних взаємозв'язків, тому що обидві ці дисципліни "з точки зору методичної та теоретико-пізнавальної" не мають між собою "нічого спільного"1. На противагу такому підходу соціологи розглядають економічну сферу ("економічне") як систему міжлюдських відносин. Тоді неважко помітити, що "економічне", починаючи з позародинних (позасімейних) відносин обміну, це сукупність зв'язків, за допомогою яких люди (переважно) досягають своїх індивідуальних цілей. Суб'єкти господарювання - індивіди протистоять своїм конкурентам, однак у той самий час перебувають у постійній взаємозалежності, у взаємодії з ними. Ринок - це не тільки економічний, але й соціальний лад, у межах якого поведінка суб'єкта господарювання (актора) - це активна або пасивна реакція на поведінку інших акторів, і в той самий час вона (поведінка) позначається на поведінці інших учасників ринкових відносин. "Соціальне" в економічній поведінці, підкреслював Вебер, є орієнтацією дій людини на вчинки інших людей. У результаті взаємної орієнтації народжується "ефект компліментарності" (наслідування, пристосовності індивіда). Це належить і до сфери задоволення, і до сфери оптимізації потреб у процесі придбання або виробництва рідкісних (обмежених у кількісному відношенні) благ. Отже, економічна поведінка - це соціальна поведінка з господарськими мотиваціями та цільовими настановами, незалежно від того, у якій реальній суспільній системі це відбувається. Соціальне виявляється і в тому, що кожна окрема особа набуває здатності до самостійної дії тільки після того, як суспільство дає в розпорядження індивіда вже сформовану диференціюючу інфраструктуру (у тому числі призначені для орієнтації індивіда норми та правила), що виникає спонтанно, або примусово нав'язану солідарність з партнерами, професійну або загальноосвітню підготовку - тобто все, що необхідно для збереження економічної життєздатності особи.

22. В экономической социологии, как и в экономике, понятие экономического действия лежит в основе теории. У А.Смита мы встречаем понятие «экономического человека», которое лежит в основе теории экономического действия. Он считает, что экономическое присуще первоначально каждому индивиду, которое определяется врожденной склонностью человека.

Экономическое действие «экономического человека» является рациональным действием и поэтому это действие понимается как особый тип человеческого поведения и таким образом, может рассматриваться отдельно от других мотивом человеческого поведения.

Представление экономического действия, как некой закрытой системы, независимого и определяющего другие типы действий приводит к развитию экономической науки, так как дает возможность стать ей строго научной дисциплиной.

Экономическая социология рассматривает экономическое действие, как одно из слагаемых социальной системы и этим она отличается от экономики. С социологической точки зрения, очевидно, что экономическое действие не может быть «отделено от поиска одобрения, статуса, социальности и власти». И то, какое влияние эти факторы оказывают на экономическое действие, исследуется экономической социологией с момента ее возникновения. Дюркгейм отмечал в своей работе «О разделении общественного труда», что чистое экономическое действие не может объединить людей кроме как на короткий промежуток времени. Действие это, является лишь одним из множества социальных мотивов, позволяющих людям сознательно объединяться в общество, «следовательно, даже там, где общество полнее всего строится на разделении труда, оно не превращается в совокупность отдельных атомов, между которыми могут устанавливаться только внешние и мимолетные контакты. Члены его соединены связями, простирающимися далеко за пределы коротких моментов совершения обмена».

Рассматривая социологические теории экономического действия, нельзя ни обратить внимание на концепцию Карла Маркса, основанную на неизбежной необходимости индивидов объединяться в производственном процессе. Экономическое действие одного индивида всегда, так или иначе, связано с действиями других участников производственного процесса, с которыми он вступает в производственные отношения. Теория Маркса содержит набор созданных им элементарных экономических понятий, на базе которых он выстраивает свою модель общества, все связи в котором строятся на иерархии производственных отношений и собственности на средства производства.

Иную концепцию экономического действия мы находим у Вебера. Здесь можно сослаться на его работу «Экономика и общество» (23), в частности на вторую главу этой работы. Вебер исходит из того, что понятие экономического действия одинаково трактуется в экономике и экономической социологии, а именно как удовлетворение индивидом потребности в необходимых для жизненного цикла предметах. Вебер говорит о том, что экономическое действие ориентировано на поведение людей («it takes account of the behavior of others») и заключается в самом их поведении. Это действие рождается в процессе встречи индивида с другими людьми, общения разговора с ними, размышлении о них и так далее. Во всех этих случаях человек рассматривает поведение других людей через призму «социально обусловленных смыслов» (socially constructed meanings). Здесь прослеживается сходство с идеей «коллективных представлений», которая присутствует в работах Дюркгейма.

Второе отличие экономического действия в экономической социологии от экономического действия в экономике, по мнению Вебера, заключается в отношении к власти. Вебер определяет социологическую концепцию экономического действия как контроль «фактора» над ресурсами, осуществляемый в основном экономическими средствами («peaceful exercise of an actor's control over resources which is in its main impulse oriented to economic means») и включающий в себя критерий власти. Экономика составляет основной источник власти в обществе, говорит Вебер, подразумевая под властью «санкционированную и легализованную власть контроля и распределения» («Verfugungsgewalt»). Тому, в чьих руках сосредоточены экономические средства, принадлежит и общественная власть.

Исходя из такого подхода к определению экономического действия, Вебер делает выводы и о других характеристиках социально-экономической жизни. Обмен, как один из основных признаков производства, по его мнению, есть разрешение конфликта интересов посредством компромисса между экономическими и социальными силами. При этом общественная группа, сосредоточившая в своих руках «контроль и распределение», идет на компромисс для создания необходимого социально-экономического баланса.

Следовательно, формальная свобода рынка подвержена влиянию со стороны власти, а значит, свобода эта достаточно иллюзорна.

Таким образом, все вышесказанное подтверждает социальную природу экономического действия. Это действие есть форма социального действия, и основывается на взаимоотношениях между людьми или группами людей, которые и являются его непосредственными носителями.

Экономическое действие не просто существует в социальной среде оно является социально обусловленным (socially situated).

Для существования экономического действия необходимы, как минимум, два условия: идентичные представления людей об окружающих объектах и наличие более одного субъекта. Мы можем сделать вывод, что экономическое действие является таковым только при условии существования интеракции.

23. В основу класичної економічної теорії покладена аксіома про те, що поведінка людини, коли вона з погляду спрямованості на досягнення індивідуальних цілей набуває характеру економічної поведінки, постійно раціональна. Ступінь раціональності визначається шляхом співвіднесення певної поведінки (економічних дій) з отриманим результатом. При цьому передбачається, що суб'єкт господарювання в процесі ухвалення рішення, яке характеризується добором різних варіантів, відкидає всі можливі альтернативи, крім тієї, яку він оцінює як оптимальну, тобто таку, що найбільше відповідає досягненню поставленої мети. Тому теорема про раціональність спирається на ряд аксіоматичних суджень: - про те, що людина, яка приймає рішення, має у своєму розпорядженні таку повноту інформації, що отримує можливість із усієї кількості альтернативних варіантів поведінки вибрати найбільш сприятливий і тому здатна самостійно і правильно вирішити проблему вибору; - раціональність самої мети розглядається як даність, що не викликає сумніву; - на підставі викладених аксіом вважається доведеним існування критеріїв раціональності.1 У наш час економічна наука деякою мірою розширила межі раціональності. Як справедливо зазначив В. Радаєв, людина, відповідно до сучасної економічної теорії, здатна зректися максимізації корисності, додержуватися альтруїстичних мотивів, може припускатися помилок у прийнятті рішень. Але для того щоб її дія вважалася "економічною", вона повинна поводитися раціонально. З того часу, як В. Парето розділив логічні й нелогічні дії, раціональність, власне кажучи, перетворилася на основний критерій, що відокремлює для більшості дослідників економічне від неекономічного. У кінцевому підсумку, економічне просто ототожнюється з раціональним. Так, за переконанням Л. Мізеса, "сфери раціональної та економічної діяльності... збігаються. Будь-яка розумна дія є одночасно і дія економічна. Будь-яка економічна діяльність раціональна". Цим ототожненням досягається логічна ясність і вирішується проблема кількісного вимірювання, що настільки вигідно відрізняє економічну теорію від соціальних дисциплін. Економіст вибирає логіку "об'єктивної раціональності". На думку Й. Шумпетера, у багатьох випадках економіст цілком може обійтися без "суб'єктивної раціональності", особливо якщо в його розпорядженні є повні дані про поведінку людей і фірм. Але якщо таких даних не вистачає, то "суб'єктивна раціональність" може виявитися досить корисною. Істотно відрізняється від економічного соціологічний підхід до раціональності (табл. 3.1). Він спирається на класичну типологію М. Вебера, що представив чотири "ідеальних типи" соціальної дії, які розрізняються за способом їхньої мотивації: - цілераціональна дія - продумане використання умов і засобів для досягнення поставленої мети; - ціннісно-раціональна дія - ґрунтується на вірі в самодостатні цінності (релігійні, естетичні); - афективна дія - обумовлена емоційним станом індивіда, його безпосередніми почуттями, відчуттями; - традиційна дія - грунтується на тривалій звичці або звичаї. Серед найбільш поширених Вебер називає цілеспрямовану дію, тому що господарська поведінка відрізняється орієнтацією на специфічні, тобто на господарські цілі. Такими прийнято вважати бажані кінцеві ситуації (стани) у господарській сфері, досяжні в найближчому майбутньому. Кожній цілі відповідає уявлення про неї, зміст якого виражається в кількісних розрахунках і прогнозах щодо очікуваного економічного результату. Господарські цілі - це, як правило, матеріально-речові цілі (величина прибутку чи витрат) або формально-розрахункові (рентабельність). У першому випадку господарські цілі пов'язані з техніко-економічним обґрунтуванням, яке має критерії, що дозволяють перевіряти ступінь досягнення (або недосягнення) цілі. Зовнішньою формою, у якій актуалізуються цілі, є бажання, саме вони є суб'єктивним чинником людських дій2. Суб'єкти господарювання часто мають кілька цілей, що вважаються майже рівнозначними, таким чином, виникає ситуація, яку називають конкуренцією цілей. Так, наприклад, працівникові доводиться вибирати між підвищенням заробітку і збереженням колишньої кількості вільного часу, а підприємцеві  між традиційною (звичною) організацією виробничого процесу і раціональною організацією, пов'язаною з початковими клопотами і фінансовими витратами (рис. 3.1). Від конкурентних цілей слід відрізняти конфлікти цілей. Коли суб'єкти господарювання і насамперед великі соціальні групи мають протилежні цілі і з цієї причини з різних поглядів розглядають економічні процеси (для підприємця величина будь-якої заробітної плати - об'єкт потенційного зниження витрат виробництва, а для найманого робітника - шанс на одержання зростаючої кількості товарів і послуг), справа може доходити до конфліктів цілей.

24. Социологический человек ориентируется на господствующие ценности и нормы, ведет себя в соответствии с теми ролевыми ожиданиями, которые на него возлагает общество, зная, что за выполнение своих ролей он будет награжден, а за невыполнение наказан. Способы, которыми социологический человек добивается своих целей, продиктованы не только и не столько разумом, сколько эмоциями, ценностями и традициями. [1]

К содержательному рассмотрению качеств социологического человека мы будем возвращаться неоднократно. [2]

Как при таком подходе выглядит социологический человек. Его рассматривают как полного антипода homo economicus. Если последний, скажем, - это человек независимый, эгоистичный, рациональный и компетентный, то homo sociologicus оказывается человеком, который подчиняется общественным нормам и альтруистичен, ведет себя иррационально и непоследовательно, слабо информирован и не способен к калькуляции выгод и издержек. Посмотрим вариант подобного сопоставления двух моделей. Homo economicus представлен экономистами К. А социологический человек описывается моделью, предложенной С. [3]

В принципе можно предположить, что поведение социологического человека также описывается максимизацией целевой функции. Так, в краткосрочном плане он занимается минимизацией санкций Со стороны общества, а в долгосрочном - максимизацией своего социального статуса. Шмоллер основывает справедливость на принципе, согласно которому мера справедливого в отношении равенства и неравенства должна определяться тем, в какой степени люди или институты служат целям человеческого сообщества. [4]

Как видим, в рамках развернувшейся дискуссии экономический человек, свободно выбирающий наилучший способ реализации своих предпочтений, противостоит социологическому человеку, придерживающемуся установленных норм и правил. Первый выполняет общественные нормы лишь постольку, поскольку их выполнение дает результаты, совместимые с его системой предпочтений. [5]

Эти понятия употребляются в социологии, психологии и политологии ( как и в экономической теории) в двух аспектах: в качестве объекта исследований соответствующей науки и для выражения определенных характеристик человека. В частности, социологический человек ориентируется на ценности и нормы, ведет себя в соответствии с теми ролевыми ожиданиями, которые на него возлагает общество, зная, что за выполнение своих ролей он будет награжден, а за невыполнение - наказан [ Там же. [6]

Социологический человек ориентируется на господствующие ценности и нормы, ведет себя в соответствии с теми ролевыми ожиданиями, которые на него возлагает общество, зная, что за выполнение своих ролей он будет награжден, а за невыполнение наказан. Способы, которыми социологический человек добивается своих целей, продиктованы не только и не столько разумом, сколько эмоциями, ценностями и традициями. [7]

Как это близко к представлениям о справедливой цене в доиндустриальных обществах. Отметим также, что цели социологического человека заданы ему извне, продиктованы обществом. У экономического человека цели свои, а общество определяет законные средства их достижения. Не случайно в рамках данных представлений одной из главных функций государства становится разработка хозяйственного законодательства, тех правил игры, в которой каждый волен реализовать свою стратегию и свои цели. [8]

Человек в рамках воззрений немецкой исторической школы представляет собой существо, подверженное внешним влияниям и движимое одновременно и эгоистическими, и альтруистическими мотивами. На его поведение оказывают несомненное воздействие культурные ценности, и под их влиянием в области хозяйственной деятельности к собственному интересу добавляются еще два, гораздо более благородных мотива хозяйственного поведения: чувство общности и чувство справедливости. Существенной характеристикой социологического человека является иррациональность поведения. Наверно, следует согласиться, что человек часто действует иррационально под влиянием страха, плохо осознанных устремлений и давления со стороны общества. [9]

25