17. Структура вольового акту

Підґрунтя волі, як і активності суб'єкта загалом, складають потреби, які психологічно виявляються у вигляді мотивів. Мотиви є не тільки обґрунтуванням постановки певних цілей і відмови від інших, але й обґрунтовують необхідність здійснення одних дій і гальмування (або призупинення) виконання інших для досягнення поставленої мети. Отже, вольовий акт починається з виникнення потреби, що виявляється у вигляді прагнення.

Прагнення - це мотиви, у яких виявляються потреби особистості за умов, що відсутні в найближчій життєвій ситуації, але можуть бути створені як результат спеціально організованої діяльності особистості. Причому ця діяльність може бути домінуючою протягом досить тривалого періоду життя людини. Так, у діяльності студентів виявляється прагнення закінчити ВНЗ, приступити до роботи за своєю спеціальністю. Важливо, що енергія, яка розвивається при цьому, залежить від змісту мети й міри її усвідомлення. Це усвідомлення може мати різні рівні й тоді прагнення набуває форми потягу або бажання.

Потяг характеризується невисоким рівнем усвідомлення мети. Він переживається як неясний емоційний порив, незадоволеність існуючим станом справ. Щось не влаштовує людину в навколишньому житті, але вона ще не знає точно що, оскільки потяг не має чітко вираженої спрямованості на мету. Тому взяті самі по собі потяги не можуть спонукати цілеспрямовану активність особистості. Вони можуть бути лише підставою орієнтуючої активності, яке змушує суб'єкт хоча б у загальних рисах виявити „зону пошуку" того, чого йому не вистачає, тобто опредметнити свій недиференційований стан, який виявляється у потязі.

Бажання являє собою більш чи менш чітке усвідомлення мети. У своїх вищих виявах, які в психології називаються хотіннями, саме вони стають підставою вольових дій, спрямованих на досягнення значущих особистісних цілей.

Отже, постановка мети обов'язково передбачає наявність відповідного мотиву цієї постановки.

Другим етапом вольового акту є прийняття рішення про вибір певної мети і способу її досягнення. У деяких випадках цьому етапу передує так звана „боротьба мотивів", яка є результатом зіткнення або протиставлення різних мотивів, коли в людини поряд з одним яким -небудь бажанням або потягом, які відрізняються значною силою і прагненням перейти в дію, виникають інші бажання, протилежні першому, що утруднює його втілення (наприклад, зіткнення між почуттями обов'язку і любові до близьких, між бажанням досягти певної мети і страхом перед небезпекою тощо). При боротьбі мотивів людина нібито роздвоюється: „Розум говорить одне, а серце (почуття) - інше" Якщо перемагає розум, то можуть виникати негативні емоції.

При боротьбі мотивів людина може розв'язувати різні задачі: діяти чи не діяти, бути чи не бути, обіцяти чи не обіцяти, тобто сказати собі або іншим „так" або „ні". Це відповідає внутрішньому мотиваційному конфлікту типу "прагнення — уникнення" ("і хочеться, і колеться"). Інша ситуація - діяти треба, але виникає питання: як? При цьому в одному випадку всі способи задоволення потреби ясні, відомі, але рівнозначні. Це внутрішній мотиваційний конфлікт „прагнення — прагнення". І якщо за першого типу конфлікту вибрана дія найчастіше здається привабливішою, ніж відкинута, то за другого типу - менш привабливою. Найскладнішим вибором є такий, при якому людина розуміє, що „і так погано, і так погано", і їй доводиться вибирати краще з гіршого. Це конфлікт „уникнення — уникнення". Часто в цьому випадку допомагає зробити вибір зовнішній вплив (інша людина), але це залежить від міри референтності (авторитетності) того, хто впливає.

Як правило, у ситуації вибору виявляються ціннісні установки людини: що їй здається більш істотним, головним не стільки в даний момент, скільки в житті взагалі.

Рішення про вибір мети і способу її досягнення може бути зразу втілено в життя або ж дія, яка є результатом рішення, може бути дещо відстроченою. В останньому випадку виникає намір. Іноді намір може так і залишитися нереалізованим, прийняте рішення порушеним, почата справа не доведеною до кінця. Систематичне невиконання прийнятих рішень свідчить про слабовілля людини.

Останнім етапом вольового акту, як слідує із вищезазначеного, є виконання, у якому рішення переходить у дію. Саме у виконанні і виявляється воля людини. Результатом виконання прийнятого рішення часто буває те, що називають вчинком.

4. Вольовий акт та його структура Вольова дія може реалізуватись в простих і складних формах У простому вольовому акті спонукання до дії спрямоване на більш чи менш усвідомлену мету, може безпосередньо переходити у дію. Простий вольовий акт має дві фази: 1) виникнення спонукання та усвідомлення мети; 2) досягнення мети. Складну вольову дію характеризує опосередкований свідомий процес: дії передує врахування її наслідків, усвідомлення мотивів, планування. Така дія потребує значного напруження сил, терпіння, наполегливості, вміння організувати себе на виконання дії. У складній вольовій дії вчені (Г.С. Костюк, А.В. Петровський, О.В. Скрипченко) виділяють чотири фази: 1) виникнення спонукання та попередня постановка мети; 2) стадія обмірковування та боротьба мотивів; 3) прийняття рішення; 4) виконання. 1. Перша, початкова фаза вольового акту полягає в попередній постановці мети. Необхідною передумовою постановки мети є виникнення певного мотиву, спонукання і пов'язаного з ним прагнення. Прагнення, що переживається людиною, може по-різному усвідомлюватись нею і по-різному впливати на її діяльність. Залежно від характеру його усвідомлення прагнення може виражатися в формі потягу, бажання і хотіння. Процес постановки мети пов'язаний із виникненням усвідомленого дієвого бажання або хотіння. Слід відзначити, проте, що в складному вольовому акті і виникле активне бажання не зажди зразу ж приводить до відповідних дій, вчинків. Це буває тоді, коли у людини одночасно появляється декілька бажань, спонукань, які суперечать одне одному. При цьому суперечливі бажання можуть стосуватися як самої мети, так і засобів її реалізації. 2. В таких випадках відбувається вибір мети або вибір засобів її досягнення , що є змістом другої фази вольового акту. При виборі мети або засобів дії виникає потреба в обговоренні їх прийнятності, яке передбачає зважування різних доводів за і проти висунутих цілей чи засобів їх досягнення, вимагає оцінки суперечливих бажань, аналізування обставин, розмірковування, напруженої роботи мислення. Вибір прийнятої мети часто характеризується яскраво виявленою боротьбою мотивів. Ця боротьба відбиває наявність у людини внутрішніх перешкод, суперечливих спонукань, бажань, прагнень, які стикаються, вступають у конфлікт між собою. Наприклад, бажання піти на прогулянку з друзями або залишитись допомогти матері.. У тому випадку, коли мета ясна і прийнятна, може виникнути боротьба між суперечливими спонуканнями про виборі того чи іншого засобу досягнення мети. Наприклад, як підготуватись до заняття - законспектувати питання самостійно чи списати. В складних вольових діях у боротьбу вступають звичайно суспільно-значимі мотиви з іншими суперечливими їм спонуканнями. Можливий конфлікт і між суспільними мотивами різного рівня значимості, а також між різними спонуканнями особистого характеру. 3. Обговорення і боротьба мотивів закінчується прийняттям рішення, що означає остаточну постановку свідомої мети. Але й після цього не завжди відбувається безпосередній перехід до виконання намічених дій. Це буває особливо тоді, коли рішення стосується не якоїсь простої і близької мети, а складної і притому віддаленої, над досягненням якої людина збирається працювати більш-менш тривалий час (наприклад, рішення студента першого курсі успішно закінчити інститут). Такі рішення, які мають на увазі цілу програму дій протягом певного часу, або, може, цього життя, називаються намірами. Вольовий акт людини не вичерпується, проте, і прийняттям рішення або складанням наміру. Відомо, що найпрекрасніші рішення і наміри часто не виконуються, не переходять у дію. Тому прийняття рішення і складання наміру є хоч і важливі, але не завершальні фази вольового акту. Їх роль полягає в необхідній підготовці вольового акту. Завершення ж його можливе тільки завдяки тим реальним діям, які забезпечують саме досягнення мети. 4.При переході до виконання часто перевіряється і сама прийнятність мети, а інколи також ступінь її привабливості. В складному вольовому акті людина зустрічається з труднощами не тільки в зв'язку з прийняттям рішення, але і в процесі його виконання. На цій фазі вольового акту часто відбувається справжня боротьба з реальними зовнішніми і внутрішніми перешкодами, які стоять на шляху до досягнення поставленої мети. Тому виконання рішень і намірів слід розглядати як найістотнішу фазу вольового акту, без наявності якої він позбавляється своїх специфічних рис. Успішне здійснення людиною її рішень і намірів залежить від цілого ряду умов. Відомо, що видатні вольові вчинки ми спостерігаємо у людей, які дуже добре знають свою спеціальність, є справжніми майстрами своєї справи. Наявність знань і вмінь дає змогу людині краще орієнтуватися в обставинах при обговоренні рішення, обходитись без зайвих вагань при його прийнятті, а також правильно планувати і виконувати свої дії. К. Платонов виділяє наступні етапи вольової дії Деякі вчені (В.А. Крутецький, В.В. Богословський) виділяють у вольовому акті два етапи: - підготовчий, етап мисленої дії, обдумування, на якому усвідомлюється мета, визначаються шляхи і засоби її досягнення, приймається рішення; - виконавський, на якому відбувається виконання прийнятого рішення і самооцінка виконаної дії.

17. Етапи вольової дії, і їх характеристика

Вольова діяльність завжди складається з певних вольових дій, в яких містяться всі ознаки та якості волі. Вольові дії бувають прості і складні.

До простих належать ті, за яких людина без вагань йде до наміченої мети, йому зрозуміло, чого і яким шляхом він буде добиватися. Для простого вольової дії характерно те, що вибір мети, прийняття рішення на виконання дії певним способом здійснюються без боротьби мотивів.

У складному вольовому дії виділяють наступні етапи: 1) усвідомлення мети і прагнення досягти її; 2) усвідомлення ряду можливостей досягнення мети; 3) появу мотивів, які затверджують або заперечують ці можливості; 4) боротьба мотивів та вибір; 5) прийняття однієї з можливостей як рішення; 6) здійснення прийнятого рішення.

Етап "усвідомлення мети і прагнення досягти її" не завжди супроводжується боротьбою мотивів у складному дії. Якщо мета задана ззовні і її досягнення є обов'язковим для виконавця, то її залишається тільки пізнати, сформувавши у себе певний образ майбутнього результату дії. Боротьба мотивів виникає на даному етапі тоді, коли у людини є можливість вибору цілей, принаймні черговості їх досягнення. Боротьба мотивів, яка виникає при усвідомленні цілей, - це не структурний компонент вольової дії, а швидше певний етап вольової діяльності, частиною якої виступає дію. Кожен з мотивів, перш ніж стати метою, проходить стадію бажання (в тому випадку, коли мета вибирається самостійно). Бажання -- це існуючі ідеально (в голові людини) зміст потреби. Бажати чого-небудь - це перш за все знати зміст спонукальний стимулу.

Оскільки в людини в будь-який момент є різні значимі бажання, одночасне задоволення яких об'єктивно виключено, то відбувається зіткнення протилежних, незбіжних спонукань, між якими належить зробити вибір. Цю ситуацію і називають боротьбою мотивів. На етапі усвідомлення мети і прагнення досягти її боротьба мотивів дозволяється вибором мети дії, після чого напруга, викликана боротьбою мотивів на цьому етапі, слабшає.

Етап "усвідомлення ряду можливостей досягнення мети" - це власне розумове дію, що є частиною вольової дії, результат якого - встановлення причинно-наслідкових відносин між способами виконання вольової дії в наявних умовах і можливими результатами.

На наступному етапі можливі шляхи і засоби досягнення цілі співвідносяться з наявної у людини системою цінностей, що включає переконання, почуття, норми поведінки, провідні потреби. Тут кожен з можливих шляхів проходить обговорення в аспекті відповідності конкретного шляху системі цінностей даної людини.

Етап боротьби мотивів і вибору виявляється центральним у складному вольовому дії. Тут, як і на етапі вибору мети, можлива конфліктна ситуація, пов'язана. с. тим, що людина приймає можливість легкого шляху досягнення мети (це розуміння - один з результатів другого етапу), але в той же час в силу своїх моральних почуттів або принципів не може його прийняти. Інші шляхи є менш економічними (і це теж людина розуміє), але зате слідування їм більше відповідає системі цінностей людини.

Результатом вирішення цієї ситуації є наступний етап - прийняття однієї з можливостей як рішення. Він характеризується спадом напруги, оскільки дозволяється внутрішній конфлікт. Тут уточнюються, засоби, способи, послідовності їх використання тобто здійснюється уточнене планування. Після цього починається реалізація наміченого на етапі здійснення прийнятого рішення.

Етап здійснення прийнятого рішення, однак, не звільняє людину від необхідності докладати вольові зусилля, і часом не менш значні, ніж при виборі мети дії або способів його виконання, оскільки практичне здійснення наміченої мети знову ж таки пов'язане з подоланням перешкод.

Результати будь-якого вольового дії мають для людини два наслідки: перший - це досягнення конкретної мети; друге пов'язане з тим, що людина оцінює свої дії і витягує відповідні уроки на майбутнє щодо способів досягнення мети, витрачених зусиль.

19. 1.3. Головні властивості темпераменту

До головних властивостей темпераменту належать: 1) Емоційна збудливість (емоційність) - це одна з головних властивостей темпераменту, яка характеризує зміст, якість і динаміку емоцій та почуттів людини. Динамічні відмінності в емоційності виявляються в мірі вразливості (деяким людям досить незначного приводу, щоб викликати емоційну реакцію, водночас іншим для цього необхідний підсилений вплив), в імпульсивності (цим терміном позначають швидкість, з якою емоція стає спонукальною силою вчинків, без попереднього обмірковування і прийняття рішення їх виконати), в емоційній лабільності (ідеться про швидкість, з якою припиняється емоційний стан або відбувається зміна одного переживання іншим);

2) активність поведінки характеризує міру енергійності, стрімкості, швидкості, з якою людина долає перепони, впливає на навколишній світ;

3) реактивність характеризує міру повільності, інертності, підвищену чутливість, готовність реагувати на незначні подразники. На ґрунті реактивності (у межах витривалості нервової системи) можуть мати розвиток форми активності, які швидко виникають, тонко враховують обставини, винахідливі.

Співвідношення реактивності і активності характеризує те, від чого більшою мірою залежить діяльність людини - від зовнішніх обставин чи від внутрішніх умов (мети);

4) сензитивність характеризується найменшою силою подразника, яка викликає ту чи іншу реакцію людини на вплив подразників навколишнього середовища, і виявляється в підвищеній чутливості до подій, що відбуваються;

5) пластичність характеризує легкість, швидкість пристосування людини до умов, що змінюються;

6) ригідність характеризує утрудненість у пристосуванні до умов середовища, що змінюється;

7) екстраверсія - характеристика індивідуально-психологічних відмінностей, яка відповідає переважаючій спрямованості людини на явища зовнішнього світу;

8) інтроверсія - характеристика івдивідуально-психологічних відмінностей, яка відповідає переважаючій спрямованості людини на явища власного суб'єктивного світу;

9) темп реакцій - кількість актів за певний проміжок часу, що залежить від швидкості перебігу кожного акту і від величини інтервалів між ними

29. Унікальність характеру і темпераменту - невід'ємна риса кожної людини. Вони є основними властивостями особистості. Взаємозв'язок характеру і темпераменту вивчалася вченими протягом багатьох років. Деякі з них вважають, що темперамент основа характеру домінує над ним. На думку інших саме характер зі своїми стійкими індивідуальними особливостями, може впливати на темперамент і змінити його. Характер (з гр. - відмітна риса, прикмета, знак) сукупність досить стійких індивідуальних особливостей особистості, що виявляються в спілкуванні і діяльності. Формування характеру відбувається протягом усього життя людини. Велику роль у його формуванні відіграють середовище виховання, соціальні установки, відносини. Люди, що живуть у схожих умовах, мають однакові риси характеру, не дивлячись на те, що темперамент у них може бути різний. Здібності людини та досягнення цілей багато в чому залежать від його характеру. Висока вимогливість до себе, критичне ставлення до своєї справи, віра в свої можливості і цілі формують характер особистості. Основним компонентом сформувала характеру є система переконання. Переконаність говорить про цілеспрямованість людини в досягненні цілей, непохитності і впевненості у справедливості і важливості виконуваного їм справи. Глибокі і стійкі інтереси досить тісно пов'язані з особливостями характеру особистості. І навпаки, брак самостійності і цілісності особистості, говорять про поверхневих інтересах, які більшою мірою є наслідуванням. Фізіологічною основою характеру і темпераменту, є тип нервової системи. Хоча цей зв'язок не пряма, а опосередкована. Особи з однаковими рисами характеру можуть мати різні типи нервової системи і навпаки, люди з різними рисами характеру - один. Взаємозв'язок характеру і темпераменту людини простежується протягом усього життя. Однак якщо характер може змінюватися і формуватися в залежності від способу життя людини, темперамент людина отримує з народженням від родичів, він закріплений генетично. Будучи спадковим властивістю, він практично не піддається зміні. Темперамент (лат.) перекладається співмірність, упорядкованість, як належне співвідношення частин. Багато вчених вважають темперамент індивідуальною особливістю особистості і відзначають його великий вплив на поведінку і динаміку протікання психічних процесів. Під динамікою припускається ритм, тривалість, темп, інтенсивних психічних і емоційних процесів, таких як рухливість, уповільненість або швидкість реакції, активність. Характеризуючи динамічність людини, темперамент не характеризує його поглядів, інтересів і переконань. На відміну від характеру він не є показником можливостей людини та її здібностей. Найчастіше зустрічаються люди зі змішаним темпераментом. Однак перевага, якихось певних рис, що дає змогу визначити тип темпераменту. Флегматик - спокійний, врівноважений, не квапливий. В роботі і досягнення цілей виявляє наполегливість і завзятість. По поведінці важко визначити його почуття та емоції. Холерик - неврівноважена людина, зі швидко мінливим настроєм і спалахами емоцій. Володіючи хорошою працездатністю, нераціонально витрачає свої сили і в процесі роботи може відбутися зміна в настрої і спад діяльності. В спілкуванні з людьми дратівливий, різкий, може легко створити конфліктну ситуацію. Сангвінік - може контролювати свої емоції, легкий у спілкуванні з людьми, воліє творчу роботу. Проте цей тип темпераменту має двоїсту характеристику. Його настрій може швидко змінюватися, що виникають почуття любові, радості, горя нестійкі, вони можуть так само швидко зникнути, як і з'явитись. Меланхолік - вразливий, вразливий, схильний до замкнутості. В роботі зазвичай пасивний, повільний. Емоції і почуття у людей такого типу виникають повільно, але вони більш сильні і тривалі. Незважаючи на те, що темперамент не може зумовлювати всіх рис характеру, простежується досить тісний взаємозв'язок характеру і темпераменту. Людина з сильним і вольовим характером може бути не дуже темпераментним, і навпаки, темпераментна людина може володіти слабким, не вольовим характером. Товариськість флегматика або сангвініка буде по-різному виявлятися у людей з різними характерами.

Взаємозв'язок характеру з темпераментом Враховуючи, що і темперамент, і характер як властивості особистості людини не залишаються нейтральними щодо його поведінки і діяльності, логічно поставити питання про їх співвідношення. Не відображають вони ідентичні аспекти особистості? Має сенс вводити обидва ці властивості особистості в розгляд? Відповіді на ці запитання виявили кілька різних поглядів. 1. Відмінностей між цими особистісними властивостями не існує. Не дивно, що, читаючи літературу з психології, авторами якої є західні психологи (наприклад, Е. Кречмер, Р. Айзенк), можна побачити рівноправне використання термінів «темперамент» і «характер». 2. Темперамент і характер відображають різні властивості особистості, але співіснують між собою на конфліктній основі. Особистість являє собою поле боротьби між ними. Характер намагається грати роль режисера щодо темпераменту. Більш того, індивід, у якого перемога в боротьбі виявляється на стороні характеру, має більш досконалі особистісні якості (Н. Левітів). 3. Темперамент є вроджена основа формування і розвитку характеру (наприклад, Б. Ананьєв, Л. Виготський, В. Русалов та ін). 4. Темперамент включений в природі в якості складової. 5. Характер є симбіоз вроджених і набутих особливостей особи, які приховують свій «авторський внесок» у конкретні дії. На підтвердження цієї позиції Е. Ільїн підкреслює, що запальність може бути наслідком холеричного темпераменту і поганого виховання. Разом з тим чесність і ввічливість можуть проявлятися при будь-якому типі темпераменту, хоча в різній манері. І все ж при всьому різноманітті поглядів можна визначити те загальне, в чому сходиться більшість вітчизняних психологів. Характер формується на основі темпераменту, так Як останній - більш раннє особистісне властивість, обумовлена генетично. Однак було б невірно говорити, що цей процес не однозначний. Характер - «дитя невдячна»: вигодуваний темпераментом, він не тільки часто не слухається його, а навіть намагається керувати ним. Не завжди холерик відпускає на волю свої емоції. Буває і так, що характер назавжди залишається в служінні у темпераменту, йде у нього на поводу і не допускається «перші ролі». У цьому випадку про людину говорять як про недозрелой особистості, у якої інтелект знаходиться на «службі» у фізіології. Зміст характеру обумовлено двома протилежними сторонами способу життя людини: його активною діяльністю і його повною бездіяльністю. Конкуруючи між собою, вони знаходять підтримку у вигляді особистісних рис. У цьому зв'язку індивіди з однаковими темпераментами можуть володіти різними сукупностями рис. Навколишнє соціальне середовище людини робить вирішальний вплив на формування його характеру і практично залишає без змін властивості темпераменту. Характер визначає зміст поведінки та діяльності людини, темперамент - лише їх манеру, стиль, динаміку. Тип темпераменту зумовлений його властивостями і не підлягає оцінці за шкалою «хороший - поганий», характер же - сукупністю рис особистості, з яких одні можуть ставитися до негативних, інші - до позитивним (доброта - злість, стриманий - запальний). Розбіжності з питання співвідношення темпераменту і характеру можна віднести до «хвороби зростання» психології. В даний час йде інтенсивний пошук психологічної структури особистості. Психологи ведуть цей пошук різними шляхами, спираючись на різні уявлення про механізми психіки. Безсумнівно, що в майбутньому їх шляхи зійдуться і загальний рух продовжиться в одному напрямку. Так формується будь-яке наукове знання.