89. Новаторство і гуманізм культури.

Культуру можна розуміти як засвоєну поведінку, спільну для людей певного суспільства - поведінку, в основі якої лежать базові вітальні дії.

У понятті культура розрізняють рівні: повсякденний, науковий і філософський. Повсякденний — включає засвоєння людиною культурних норм побуту, праці, відпочинку. Літературу, мистецтво, театр, морально-естетичне виховання. Сюди ж, звичайно, відносять процеси освіти підростаючого покоління. Суспільні науки (історія, археологія, етнографія) вкладають у поняття культура характеристики, притаманні таким явищам, як соціум, мова, етнос, а також те, що відрізняє їх рівнями розвитку або якісного стану. Певний зміст у наукове розуміння культури вносить наука. Філософський підхід до дослідження культури враховує результат її вивчення конкретними науками. Вивчення культи опосередковане специфікою філософії - особливої форми суспільної свідомості і пізнання і полягає в осмисленні дійсності через узагальнений погляд на світ, місце і роль у ньому людини, а також через пізнання загальних законів розвитку природи, суспільства і мислення. Такий підхід до культури не може бути зведений до одного або кількох природних або соціальних уявлень. Для філософії, що охоплює світ повністю, цілком, власне, і виступає світом людської культури.

Культура - процес і результат реалізації у природі людської мети відповідно до законів природи, сфери опанування природи та її олюднення. Звичайно, такий процес можливий тільки у суспільстві і через суспільство. Предмет стає потрібним людині, набуває соціальної властивості, тому що має природний і суспільний зміст. Суспільне послідовно входить у предметну сферу культури як якісна характеристика, міра людського у соціумі, міра гуманізації культури.

Культурна складова матеріальних, духовних та інших факторів суспільного буття у широкому розумінні виступає своєрідною спрямованістю на людину. Завдяки їй матеріальні і духовні явища в суспільстві існують не як однопорядкові з людиною, а як певні фактори, не тільки створені людиною, а й активно впливаючи на неї, перетворюючі її. У кожному суспільному явищі є нитка, що з'єднує з людиною, бо людина існує і функціонує у суспільстві у системі великої кількості таких ниток, що зв'язують її з суспільним світом, його матеріальними і духовними складовими. Саме у такій якості - своєрідному зосередженні усіх суспільних зв'язків — людина виступає суб'єктом, носієм, творцем культури. Людина тому є субстанцією, носієм культури і, розуміється, у широкому соціальному контексті, в багатстві суспільних відносин, у єдності із створеним матеріальним і духовним світом. Матеріальні і духовні надбання людей виступають предметними втіленнями їх здібностей, суттєвих сил. Рівень надбань - зовнішня форма існування культури. Справжнім же внутрішнім змістом їх існування є розвиток людини як суспільної істоти, тобто вдосконалення творчих сил людини, потреб, здібностей, форм спілкування та ін. Відмінність суспільства і культури виявляється в її визначенні як сукупності створених людиною цінностей. Світ культури - це світ матеріальних і ідеальних, духовних цінностей, тобто світ об'єктів матеріальних і ідеальних, взятих в його відносинах до людини, світ, наповнений людським змістом. Визначення культури, як системи цінностей, відмежовує культуру від природи і водночас не дає ототожнювати її з суспільством. При такому підході культура виступає як певний аспект суспільства, тим самим з'ясовується її соціальна природа, але разом з тим не знімається і важлива проблема співвідносин культури і суспільства.