- •1.Соціокультурна зумовленість філософії.
- •2.Філософське мислення та його специфіка.
- •3. Своєрідність предмету філософії.
- •4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- •5. Будова системи філософського знання.
- •6. Поняття методу.
- •7. Співвідношення філософських та загальнонаукових методів.
- •8. Діалектика як загальнотеоретичний метод філософського пізнання, її форми та альтернативи.
- •9. Основні функції філософії
- •10. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.
- •11. Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій.
- •12. Характерні риси стародавньої філософії.
- •13. Специфіка філософської думки в період Середньовіччя
- •14. Особливості філософії епохи Відродження
- •15. Філософія Нового часу
- •16. Класична німецька філософія.
- •17. Своєрідність філософії українського духу.
- •18. Марксистка філософія: сучасне осмислення основних положень.
- •19. «Філософська антропологія» як напрямок сучасної філософії.
- •20.Екзистенціалізм: загальна характеристика.
- •21. «Філософія життя»: загальна характеристика
- •22. Філософські ідеї психоаналізу
- •23. Герменевтика як напрям сучасної філософії
- •24. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу.
- •25. Структура світогляду
- •26. Історичні типи світогляду.
- •27. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми
- •28. Основні рівні буття
- •29. Філософський зміст категорії «матерія».
- •30. Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.
- •31. Екзистенція як особливий спосіб буття
- •32. Визначальні категоріальні характеристики світу.
- •33. Поняття природи
- •34. Народонаселення як природне явище
- •35. Поняття біосфери і ноосфери
- •36. Поняття глобалізації та форми її існування.
- •37. Глобальні проблеми сучасності.
- •39. Інтелект, почуття, пам'ять і воля як здатність людини.
- •40. Співвідношення понять «людина, «індивід», «особистість», «індивідуальність».
- •41. Основні форми діяльності людини.
- •42. Проблема сенсу життя людини
- •43. Проблеми свободи і відповідальності.
- •44. Свідомість, як найвища форма відображення
- •45.Феноменологічна концепція свідомості.
- •46. Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості.
- •47. Евристична і творча функції інтуїції.
- •48. Поняття і форми суспільної свідомості
- •49. Несвідоме, свідоме і надсвідоме
- •50. Основні складові пізнавальної діяльності: суб’єкт і об’єкт, мета і ціль, засоби та результат.
- •51. Гносеологія та епістемологія
- •52. Можливості та межі пізнавального процесу.
- •53. Проблеми істини в теорії пізнання.
- •55. Проблема критеріїв істини.
- •56. Істина і правда
- •59. Мова як засіб комунікації та пізнання.
- •60. Функції мови
- •61. Поліструктурність мови.
- •62. Поняття соціокультурної комунікації.
- •63. Об’єкт і предмет філософії історії
- •64. Єдність і розмаїття всесвітньої історії
- •65. Періодизація історії та її критерії
- •66. Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
- •67. Поняття суспільного та соціального у філософії
- •68. Основні характеристики суспільства.
- •69. Соціальна структура суспільства
- •70. Сім’я як соціальна ланка суспільства
- •71. Нація як соціальний феномен
- •72. Ідеологія та утопія як форми соціального прогресу
- •73. Рушійні сили та суб’єкти соціального прогресу
- •74. Духовність та її призначення.
- •75. Цінності як ядро духовного світу людини.
- •76. Гуманізм філософії
- •77. Поняття філософії економіки
- •78. Поняття суспільного виробництва та його різновиди
- •79. Поняття власності та її форм
- •80. Нтр: сутність, закономірність та соціальні наслідки
- •81. Поняття політики
- •82. Поняття політичної системи та її структура
- •83. Держава – основна складова політичної організації суспільства
- •84. Правова держава і громадське суспільство: поняття, проблеми формування та розвитку.
- •85. Поняття культура
- •86. Масова культура, контркультура і антикультура
- •87. Поняття цивілізація
- •88. Спадкоємність і традиції у культурі
- •89. Новаторство і гуманізм культури.
- •90. Поняття міжкультурної комунікації
78. Поняття суспільного виробництва та його різновиди
Праця — це цілеспрямована діяльність людей, у процесі якої вони перетворюють та пристосовують предмети природи для задоволення своїх потреб. Праця — це безперечна умова існування людей, вічна природна необхідність. Без неї неможливий обмін речей між людиною і природою, тобто неможливе саме людське життя. Тому незалежно від різних суспільних форм процес виробництва має бути безперервним. Як суспільство не може існувати без споживання, так само воно не може не виробляти. Саме тому праця, процес виробництва є першою і найважливішою передумовою людського існування. Лише завдячуючи праці людина може розкрити свою людську сутність, привласнювати предмети природи з метою задоволення своїх потреб.
При цьому слід пам'ятати, що саме задоволення потреб, дія задоволення стає основою для наступної, нової потреби, нових дій для задоволення. Тобто відбувається не одноразовий акт задоволення певних потреб, а взаємозумовлений безкінечний історичний процес зростання потреб, все більш складних, високих. Відповідно дії задоволення поступово ускладнюються, вимагаючи більш досконалих знарядь задоволення нових потреб, що створює людина.
Отже, під категорією суспільне виробництво слід розуміти не тільки виробництво матеріальних благ, а також форм спілкування і, так би мовити, виробництво самої людини. Тобто система суспільного виробництва виступає як єдність трьох видів виробництва: носіїв життя, засобів до життя (предметних умов його існування) та соціальних умов існування носіїв життя.
Однією із сторін виробництва людських сил є "духовне виробництво". Відомо, що духовні сили людини не існують без їхньої фізичної основи. Вони перебувають в органічній єдності з фізичними силами. Можна говорити лише про відносну самостійність розвитку духовних сил як відлуння відокремлення та протиставлення розумової діяльності фізичній праці. Духовне виробництво — це одна із сторін виробництва людських сил.
Духовне виробництво — це вся багатогранна діяльність людей з виробництва, розподілу, обміну, споживання та зберігання духовних цінностей. Під духовними цінностями розуміються ідеї, уявлення, наукові знання, ідеали, виробництво яких здійснюється за допомогою певних соціальних інститутів. Духовне виробництво охоплює собою освіту, ідейне, моральне, релігійне, естетичне, правове виховання, різні форми залучення людей до духовної культури через систему культурно-масових закладів, просвітницьких організацій, засобів масової інформації тощо.
Взаємодія людських сил та матеріальних благ спричинює саморозвиток суспільного життя, що є його суттєвою характеристикою. При цьому саморозвиток можливий лише у разі використання як самої природи, так і біологічного організму людей. Саморозвиток завдячує процесові, що спрямовується на розвиток продуктивних сил шляхом використання і сприйняття природних сил, що виступають як предмет діяльності суспільства.
Для задоволення своїх потреб люди взаємодіють насамперед з природою. Саме тут, у процесі цієї взаємодії, формується суспільне виробництво, яке історично виступає обов'язковою передумовою життєдіяльності людини.
