- •1.Соціокультурна зумовленість філософії.
- •2.Філософське мислення та його специфіка.
- •3. Своєрідність предмету філософії.
- •4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- •5. Будова системи філософського знання.
- •6. Поняття методу.
- •7. Співвідношення філософських та загальнонаукових методів.
- •8. Діалектика як загальнотеоретичний метод філософського пізнання, її форми та альтернативи.
- •9. Основні функції філософії
- •10. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.
- •11. Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій.
- •12. Характерні риси стародавньої філософії.
- •13. Специфіка філософської думки в період Середньовіччя
- •14. Особливості філософії епохи Відродження
- •15. Філософія Нового часу
- •16. Класична німецька філософія.
- •17. Своєрідність філософії українського духу.
- •18. Марксистка філософія: сучасне осмислення основних положень.
- •19. «Філософська антропологія» як напрямок сучасної філософії.
- •20.Екзистенціалізм: загальна характеристика.
- •21. «Філософія життя»: загальна характеристика
- •22. Філософські ідеї психоаналізу
- •23. Герменевтика як напрям сучасної філософії
- •24. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу.
- •25. Структура світогляду
- •26. Історичні типи світогляду.
- •27. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми
- •28. Основні рівні буття
- •29. Філософський зміст категорії «матерія».
- •30. Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.
- •31. Екзистенція як особливий спосіб буття
- •32. Визначальні категоріальні характеристики світу.
- •33. Поняття природи
- •34. Народонаселення як природне явище
- •35. Поняття біосфери і ноосфери
- •36. Поняття глобалізації та форми її існування.
- •37. Глобальні проблеми сучасності.
- •39. Інтелект, почуття, пам'ять і воля як здатність людини.
- •40. Співвідношення понять «людина, «індивід», «особистість», «індивідуальність».
- •41. Основні форми діяльності людини.
- •42. Проблема сенсу життя людини
- •43. Проблеми свободи і відповідальності.
- •44. Свідомість, як найвища форма відображення
- •45.Феноменологічна концепція свідомості.
- •46. Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості.
- •47. Евристична і творча функції інтуїції.
- •48. Поняття і форми суспільної свідомості
- •49. Несвідоме, свідоме і надсвідоме
- •50. Основні складові пізнавальної діяльності: суб’єкт і об’єкт, мета і ціль, засоби та результат.
- •51. Гносеологія та епістемологія
- •52. Можливості та межі пізнавального процесу.
- •53. Проблеми істини в теорії пізнання.
- •55. Проблема критеріїв істини.
- •56. Істина і правда
- •59. Мова як засіб комунікації та пізнання.
- •60. Функції мови
- •61. Поліструктурність мови.
- •62. Поняття соціокультурної комунікації.
- •63. Об’єкт і предмет філософії історії
- •64. Єдність і розмаїття всесвітньої історії
- •65. Періодизація історії та її критерії
- •66. Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
- •67. Поняття суспільного та соціального у філософії
- •68. Основні характеристики суспільства.
- •69. Соціальна структура суспільства
- •70. Сім’я як соціальна ланка суспільства
- •71. Нація як соціальний феномен
- •72. Ідеологія та утопія як форми соціального прогресу
- •73. Рушійні сили та суб’єкти соціального прогресу
- •74. Духовність та її призначення.
- •75. Цінності як ядро духовного світу людини.
- •76. Гуманізм філософії
- •77. Поняття філософії економіки
- •78. Поняття суспільного виробництва та його різновиди
- •79. Поняття власності та її форм
- •80. Нтр: сутність, закономірність та соціальні наслідки
- •81. Поняття політики
- •82. Поняття політичної системи та її структура
- •83. Держава – основна складова політичної організації суспільства
- •84. Правова держава і громадське суспільство: поняття, проблеми формування та розвитку.
- •85. Поняття культура
- •86. Масова культура, контркультура і антикультура
- •87. Поняття цивілізація
- •88. Спадкоємність і традиції у культурі
- •89. Новаторство і гуманізм культури.
- •90. Поняття міжкультурної комунікації
75. Цінності як ядро духовного світу людини.
Людина як компонент цілісної системи - суспільства - в процесі своєї діяльності розкриває власні сутнісні сили, сприяє розвиткові суспільства. При цьому вона вступає у взаємні ціннісні відносини з окремими людьми і з суспільством в цілому. В суспільному оточенні вона виступає одночасно як діяльний суб'єкт і об'єкт оцінки. Зауважимо, що носієм і суб'єктом ціннісного відношення може бути тільки людина. Тому таке (ціннісне) відношення до дійсності передбачає наявність, присутність людини. Вона оцінює інших людей і сама ними оцінюється.
На основі, в процесі і в результаті відображення людина відбирає у свідомості зміст пізнаного і оцінює його з позицій потреб, інтересів, цілей, норм, ідеалів і т. п. Оцінка є опосередковуючою ланкою між пізнанням і практикою (пізнання — оцінка — практика). З урахуванням того, що одні цінності мають для людини більше, інші - менше значення, утворюється ієрархія цінностей. Йдеться про таку їх систему, в якій вони розташовані залежно від міри їх значення. В цьому розумінні можна говорити про вищі й нижчі цінності. Кожній людині треба навчитися правильно визначати для себе систему, ієрархію цінностей, щоб керуватися нею в своєму житті, діяльності, прагненнях, орієнтаціях. Вибір залежить і від загальнолюдських уявлень про цінності, що склалися історично, і від особливостей цивілізації, культурного середовища, до якого належить людина, і від її власних інтересів, нахилів, уподобань тощо.
Найпершою і найвищою цінністю для людини є сама людина, її життя. Нам поки що достовірно відомі життя, розумні істоти, цивілізація лише на нашій планеті Земля. Пошуки позаземних цивілізацій ще не мали успіху. Не будемо передбачати кінцеві результати цих пошуків. Є навіть і таке припущення, що людська цивілізація на Землі — явище унікальне в нашому Всесвіті. Тому життя взагалі, а не тільки людське, треба дбайливо оберігати як вищу цінність.
Поняття абсолютної цінності поширюється на всіх людей — незалежно від віку, статі, раси й національності, освіти, професії, роду діяльності тощо. Кожна людина самоцінна й цікава сама по собі, заслуговує на увагу тільки тому, що вона є. В процесі життєдіяльності людина має усвідомлювати свою цінність і старанно її оберігати. Вона повинна бути здатною, виходячи з ієрархії цінностей, визначити найвищу мету свого життя так, щоб вона відповідала як суспільним потребам, так і власним духовним нахилам і прагненням; іти до цієї мети неухильно, але як кажуть, не «зациклюватися» на чомусь одному, мати широке коло інтересів.
Ціннісне відношення до дійсності (зумовлене, в свою чергу, потребами й інтересами) є безумовним і найбезпосереднішим фактором, що детермінує активність людини. Значення цього фактора знаходить свій вираз залежно від міри активності, заінтересованості, від переконаності, установок, орієнтацій та інших суб'єктивних факторів людини. Воно чітко себе проявляє в різних формах діяльності - в економіці, політиці, ідеології та ін. Адже кожна сфера діяльності є своєрідною системою цінностей. Активність людей завжди спрямована на використання, збереження і розвиток цінностей або того, що ними може стати. В цьому — сутність ціннісного відношення до дійсності.
