61. Поліструктурність мови.

Ієрархічність (полістркутрність) рівнів мови часто розуміють як відношення інтегративності, або конститутивності, з одного боку, і розкладності - з іншої: вважають, наприклад, що рівень слів - це більше високий рівень у порівнянні з рівнем морфем, оскільки морфеми входять до складу слова (конституюють слово), а слово розкладене на морфеми. Таку, загалом, механістичну картину ми одержуємо тоді, коли розглядаємо лише текст у його статиці. Однак якщо залучити до розгляду динамічні процеси мовної діяльності, то картина буде іншою.

Підсистеми організуються приватними результатами, які повинні бути отримані в рамках даних підсистем для ефективного функціонування всієї системи. Використовуючи поняття рівня, ми одержуємо, що ієрархія рівнів є, з одного боку, ієрархія результатів, а з іншого боку - ієрархія умов: для передачі повідомлення, як з'ясовано вище, необхідне речення, або, інакше кажучи, побудова речення є необхідною умовою для передачі інформації. У свою чергу, для побудови речення необхідні слова, або, інакше, підбор потрібних слів - результат роботи відповідного рівня - є необхідна умова побудови речення й т.д.

Ієрархія рівнів проявляється також у тім, що більше високий рівень у великому ступені обумовлює організацію нижчого рівня. Так, синтаксична структура речення значною мірою визначає, які повинні бути обрані словоформи; морфологічна структура слова позначається на виборі фонологічних варіантів морфем і т.п.

Кожен рівень разом з тим має відому автономність, що проявляється в наступних трьох аспектах, які одночасно можна розглядати як критерії виділення самостійних рівнів.

По-перше, властивості одиниць кожного даного рівня невиведені повністю із властивостей їхніх одиниць, що конституюють, які належать більше низькому рівню. Подібно тому як, скажемо, специфічні якості води неможливо звести до властивостей водню й кисню, характеристики конкретного речення не можна вивести із властивостей вхідних у його склад слів, а особливості слів - з ознак утворюючих їхніх морфем. (Наприклад, із властивостей морфем пара, про, хід не випливає лексична й граматична специфіка слова пароплав.) Кожен новий рівень - це нова якість.

По-друге, існування окремого рівня припускає, що все висловлення цілком і без залишку може бути представлене в термінах одиниць цього рівня. Одиниці й правила даного рівня (підсистеми) мови виступають як свого роду самостійні «мови»: все висловлення можна записати на «мові слів» або на «мові морфем», тобто розглядати або як послідовність слів, або як послідовність морфем. У цьому випадку перехід від рівня до рівня в мовній діяльності є як би «перекладом», наприклад, з «мови слів» на «мову морфем».

По-третє, кожен рівень володіє власної синтактикою.

62. Поняття соціокультурної комунікації.

Сучасна соціологічна парадигма проголосила активність особистості, діяльного суб'єкта як основну умову подальшого позитивного прогресивного розвитку суспільства. Якщо в поточному сторіччі, говорячи про прогрес, ставка робилась на техніку, то сьогодні, усвідомивши, що її постійне вдосконалювання може завести в тупик, знову, згадуючи древні мудрості, звертаються до вічних цінностей, тобто до нас самим.

Сучасна соціокультурна комунікація спрямована сьогодні на те, щоб спровокувати людей бути активними, думати, розуміти, розгадувати семантичні загадки, за допомогою збагнення суб'єктивного миру іншого, знаходити себе. Художньо-естетичний простір століття як ніколи прагне досягти певного ефекту впливу, а більше розповсюдженим стає науки й техніки, який робить соціокультурну, художню комунікацію більше різноманітною, цікавою у своєї інтерактивності. Така «гуманізація» техніки, прагнення підкорити її цілям і завданням творчості різного виду, зробити засобом самореалізації й самовираження досить прийнятний вихід з тупика науково-технічного прогресу.

Художня творчість не втратила своєї виховної функції, що очищує та спонукує до дії. Комунікація художника й глядача стає сьогодні завдяки техніці набагато інтенсивніше, ширше, багатобічне, чим сто років тому. Глядач стає учасником культурного простору, завдяки інтерактивності медіа- і відео- арту, не почуває себе віддаленим від культурного інституту, а навпаки, засвоювана їм соціальна роль вчить його бути не об'єктом, а суб'єктом у соціокультурним просторі, мати право активного вибору й участі. Це, у свою чергу, відповідає ідеям сучасного суспільного розвитку, ідеології постмодерна.

Нерозв'язне питання про те, хто на кого впливає: буття на художника або художник на буття дозволяється в цьому випадку цілком у постмодерністському стилі. Буття визначає свідомість художника в тому розумінні, що він не може не реагувати на нові технічні можливості самовираження, контакту з аудиторією й тому матеріально-технічний розвиток робить на нього безсумнівний вплив. Сам художник, у свою чергу, як представник авангардно мислячої інтелігенції «будить» глядача, стимулюючи його участь у соціальних змінах, в естетичним оформленні соціуму як реального, так і віртуального.