- •1.Соціокультурна зумовленість філософії.
- •2.Філософське мислення та його специфіка.
- •3. Своєрідність предмету філософії.
- •4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- •5. Будова системи філософського знання.
- •6. Поняття методу.
- •7. Співвідношення філософських та загальнонаукових методів.
- •8. Діалектика як загальнотеоретичний метод філософського пізнання, її форми та альтернативи.
- •9. Основні функції філософії
- •10. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.
- •11. Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій.
- •12. Характерні риси стародавньої філософії.
- •13. Специфіка філософської думки в період Середньовіччя
- •14. Особливості філософії епохи Відродження
- •15. Філософія Нового часу
- •16. Класична німецька філософія.
- •17. Своєрідність філософії українського духу.
- •18. Марксистка філософія: сучасне осмислення основних положень.
- •19. «Філософська антропологія» як напрямок сучасної філософії.
- •20.Екзистенціалізм: загальна характеристика.
- •21. «Філософія життя»: загальна характеристика
- •22. Філософські ідеї психоаналізу
- •23. Герменевтика як напрям сучасної філософії
- •24. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу.
- •25. Структура світогляду
- •26. Історичні типи світогляду.
- •27. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми
- •28. Основні рівні буття
- •29. Філософський зміст категорії «матерія».
- •30. Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.
- •31. Екзистенція як особливий спосіб буття
- •32. Визначальні категоріальні характеристики світу.
- •33. Поняття природи
- •34. Народонаселення як природне явище
- •35. Поняття біосфери і ноосфери
- •36. Поняття глобалізації та форми її існування.
- •37. Глобальні проблеми сучасності.
- •39. Інтелект, почуття, пам'ять і воля як здатність людини.
- •40. Співвідношення понять «людина, «індивід», «особистість», «індивідуальність».
- •41. Основні форми діяльності людини.
- •42. Проблема сенсу життя людини
- •43. Проблеми свободи і відповідальності.
- •44. Свідомість, як найвища форма відображення
- •45.Феноменологічна концепція свідомості.
- •46. Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості.
- •47. Евристична і творча функції інтуїції.
- •48. Поняття і форми суспільної свідомості
- •49. Несвідоме, свідоме і надсвідоме
- •50. Основні складові пізнавальної діяльності: суб’єкт і об’єкт, мета і ціль, засоби та результат.
- •51. Гносеологія та епістемологія
- •52. Можливості та межі пізнавального процесу.
- •53. Проблеми істини в теорії пізнання.
- •55. Проблема критеріїв істини.
- •56. Істина і правда
- •59. Мова як засіб комунікації та пізнання.
- •60. Функції мови
- •61. Поліструктурність мови.
- •62. Поняття соціокультурної комунікації.
- •63. Об’єкт і предмет філософії історії
- •64. Єдність і розмаїття всесвітньої історії
- •65. Періодизація історії та її критерії
- •66. Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
- •67. Поняття суспільного та соціального у філософії
- •68. Основні характеристики суспільства.
- •69. Соціальна структура суспільства
- •70. Сім’я як соціальна ланка суспільства
- •71. Нація як соціальний феномен
- •72. Ідеологія та утопія як форми соціального прогресу
- •73. Рушійні сили та суб’єкти соціального прогресу
- •74. Духовність та її призначення.
- •75. Цінності як ядро духовного світу людини.
- •76. Гуманізм філософії
- •77. Поняття філософії економіки
- •78. Поняття суспільного виробництва та його різновиди
- •79. Поняття власності та її форм
- •80. Нтр: сутність, закономірність та соціальні наслідки
- •81. Поняття політики
- •82. Поняття політичної системи та її структура
- •83. Держава – основна складова політичної організації суспільства
- •84. Правова держава і громадське суспільство: поняття, проблеми формування та розвитку.
- •85. Поняття культура
- •86. Масова культура, контркультура і антикультура
- •87. Поняття цивілізація
- •88. Спадкоємність і традиції у культурі
- •89. Новаторство і гуманізм культури.
- •90. Поняття міжкультурної комунікації
59. Мова як засіб комунікації та пізнання.
Особливим, всепроникаючим і фундаментальним компонентом наукового знання є мова. Реалізуючи думкооформляючу й комунікативну функції, мова, як природна, так і штучна, сама, власне кажучи, виступає передумовою становлення й функціонування наукового знання. Будучи соціальною за своєю природою й генезисом, мова в опосередкованій, часто неявній, формі здійснює соціальну детермінацію всієї науково-пізнавальної діяльності, а також форми й змісти самого знання. Мова, опосередковуючи відношення суб'єкта до предметного миру, проявляє себе в цій якості як особлива, фундаментальна основа спілкування, а також як вираження специфічного «язикового світогляду» (по В.Гумбольдту). У цій якості природна мова здійснює первинні загальні акти категоризації й інтерпретації, у результаті чого суб'єкт включається в єдиний соціально-історичний процес збагнення реального миру.
Очевидно, що цей фундаментальний і не лежачий у фокусі свідомості процес не зводиться до засвоєння термінології, але припускає також «освоєння» культурно-історичного «тексту» (і підтексту) мови, підкріплюваного досвідом життєдіяльності самої особистості. Через систему мови суб'єкт підключається до досвіду, який виражає язиковий колектив, до соціальної пам'яті суспільства в цілому. Це здійснюється не тільки й не стільки у формі оволодіння словником, синтаксисом і граматикою, скільки саме через неусвідомлюване прилучення до фонду культури й історичного буття, що стає неявним знанням кожного індивіда.
Таким чином, оскільки мова в остаточному підсумку виражає об'єктивні відносини й форми реальності, а також сама історично обумовлена, то вплив, надаваний їй на пізнання в цілому, на мислення зокрема, не може бути зведене до довільно-суб'єктивних і конвенціональних моментів. Вплив мови на мислення й пізнання не повинний ні абсолютизуватися, не трактуватися спрощено. Уже в природній мові досить відчутна «сила слова» - мовне регулювання й нормування. У якості таких відносних регулятивів виступають, зокрема, різного роду мовні стереотипи у формі нормованих зворотів мовлення. Вони виникають у процесі формування розумових стереотипів, але здобувають певну самостійність і впливають у свою чергу на мислення. Стандартизація мислення і його мовних форм являє певну цінність, оскільки є у відомій мірі «акумульованою розумовою працею» (Г.Клаус), але може привести до догматизації мислення й навіть маніпулюванню ній.
60. Функції мови
Мова – духовне надбання всього народу, всієї нації, це суспільне явище, безпосередньо пов’язане з усім матеріально-виробничим, загальнокультурним, інтелектуальним, психічним, з усім суспільним і побутовим життям людини. Будь-які зміни в житті людей безпосередньо відбиваються в мові. Саме тому рівень розвитку мови й визначає рівень розвитку суспільства. У мовознавчій літературі немає загальноприйнятого чіткого визначення і поділу функцій мови та їх назв. З-поміж багатьох функцій мови в житті людини і суспільства основними називаються такі:
1.Комунікативна функція або функція спілкування. Суть її полягає в тому, що мова використовується як засіб спілкування між людьми, як інформаційний зв’язок у суспільстві.
2.Номінативна функція або функція називання. Усе пізнане людиною (предмети, особи, явища, властивості, процеси, закономірності) одержує назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в свідомості мовців.
3.Мислетворча функція. Мова є не тільки формою вираження і передачі думки, а й засобом формування, тобто творення самої думки.
4.Гносеологічна, тобто пізнавальна, функція мови. Вона полягає в тому, що світ людина пізнає не тільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ.
5.Експресивна або виражальна ф. мови. Мова надає найбільше можливостей розкрити неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій людини для ін. людей, вплинути силою своїх переконань чи почуттів на інших людей.
6.Волюнтативна функція є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення).
7.Естетична функція. Мова фіксує в собі естетичні смаки і уподобання своїх носіїв.
8.Культуроносна функція. Мова є носієм культури народу-мовотворця.
9.Ідентифікаційна функція мови полягає в тому, що мова виступає засобом індентифікації мовців, тобто засобом вияву належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення.
10.Магічно-містична функція мови збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у слово як реальне дійство, здатне зупинити небажаний хід дій, побороти злі сили, підкорити природу своїй волі.