51. Гносеологія та епістемологія

Теорія пізнання (гносеологія) - розділ філософії, у якому вивчаються проблеми природи пізнання і його можливостей, відношення знання до реальності, досліджуються загальні передумови пізнання, виявляються умови його вірогідності й істинності, границі й принципи пізнання. Теорія пізнання аналізує загальні підстави, що дають можливість розглядати пізнавальний результат як знання, що виражає реальне, щире положення речей. Більше вузький напрямок - епістемологія - навчання про більше конкретне знання, цей опис процесів, які приводять до знання.

Основна проблема гносеології - проблема об'єкта й суб'єкта. Стосовно цієї проблеми розрізняють наступні школи: Матеріалізм (пріоритет об'єкта); Суб'єктивний ідеалізм (переважає діяльність суб'єкта): Механістична концепція (об'єкт повністю домінує над суб'єктом) та ін.

Одна із центральних проблем - проблема істини. Питання співвідношення знання, розуміння й віри. Сучасне положення справ у гносеології характеризується посиленням ролі суб'єкта. Один з нових напрямків - еволюційна епістемологія розглядає еволюцію органів пізнання й структур, що пізнають, з позиції конкретних наук (наприклад, еволюційної теорії). У гносеології може сполучатися загально-філософський підхід і конкретно-науковий. Історія теорії пізнання доводить, що ця область філософії більшою мірою чим інші пов'язана з наукою. Розвиток науки може зажадати новий гносеологічної інтерпретації її результатів і викликати поява нових напрямків у гносеології.

Епістемологія - це теорія, що розглядає питання про те, як можна одержати знання про об'єкт і скласти про нього щире подання. Інакше кажучи, епістемологія - це теорія, що прагне з'ясувати питання, пов'язані з походженням, методами, розвитком й іншими проблемами пізнання.

Вважається, що вперше цей термін був використаний Дж. Ф. Ферье (1808-1864). Німецьке поняття Erkenntnistheorie було уведено К. Л. Рейнхольдом (1758-1823).

Епістемологія існувала вже в древній і середньовічній філософії, але в сучасний період, коли виникла гостра потреба у відновленні людської природи, а панування людства над природою підсилилося, епістемологія стала центральною темою філософії.

Епістемологія пов'язана також з фундаментальними проблемами онтології, зокрема з конфліктом між ідеалізмом і матеріалізмом. Крім того, до кола практичних інтересів епістемології тісно примикають питання гносеології, або теорії пізнання. Тому для дозволу цілого ряду актуальних проблем, необхідно створити правильний погляд на епістемологію. Із цього треба, що потрібно нова епістемологія, здатна вирішити проблеми, що існують у традиційних епістемологіях.

52. Можливості та межі пізнавального процесу.

Людство впродовж усієї історії пізнає світ. Наукове ж пізнання налічує всього лише кілька тисячоліть. Наука - це сфера людської діяльності, основною функцією якої є продукування і систематизація істинних знань про світ. Наука — це і продуктивна сила, і соціальний інститут, і діяльність з метою одержання нових знань, і результат цієї діяльності, — тобто сума (а точніше — система) одержаних теоретичних знань, що становлять собою у своїй сукупності мислену (ідеальну) картину світу.

Основне завдання науки полягає в узагальненні та систематизації знань окремих учених і наукових колективів. Безпосередньою метою науки є опис, пояснення й передбачення процесів і явищ дійсності, що становлять собою предмет її вивчення на основі відкриття нею законів природи, суспільства і людського мислення.

На відміну від інших видів діяльності, в яких результат, як правило, буває наперед відомим, наукова діяльність дає приріст нового знання, і тому її результати часто є непередбаченими. Саме тому науку розглядають як силу, що революціонізує інші види діяльності людини.

Наукове пізнання суттєво відрізняється від буденного, від віри, від естетичної форми свідомості тощо. Історично наука виникає із неспеціалізованого знання. Щоб осмислити поняття науки, важливо виявити її істотні ознаки. Наукове знання передбачає не лише констатацію фактів та їх опис, але й пояснення фактів, осмислення їх у системі відповідних понять. Буденне пізнання лише констатує і то, як правило, поверхово, як протікає та чи інша подія. А наукове пізнання відповідає на питання не тільки як, а й чому воно протікає саме таким чином. Сутність наукового пізнання полягає в обгрунтованому узагальненні фактів, у тому, щоб за випадковим виявити необхідне, закономірне, за одиничним — загальне. А завдяки цьому здійснюється передбачення майбутнього і свідоме його формування.

Істотною ознакою наукового пізнання є його системність, яка грунтується на відповідних засадах. Кожна наука перебувала на стадії формування. Критерієм формування будь-якої науки є такий: визначення предмета дослідження, продукування понять, що відповідають її предметові, встановлення фундаментальних законів, які діють у відповідній сфері створення теорії, здатної пояснити відповідну множину фактів.