- •1.Соціокультурна зумовленість філософії.
- •2.Філософське мислення та його специфіка.
- •3. Своєрідність предмету філософії.
- •4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- •5. Будова системи філософського знання.
- •6. Поняття методу.
- •7. Співвідношення філософських та загальнонаукових методів.
- •8. Діалектика як загальнотеоретичний метод філософського пізнання, її форми та альтернативи.
- •9. Основні функції філософії
- •10. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.
- •11. Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій.
- •12. Характерні риси стародавньої філософії.
- •13. Специфіка філософської думки в період Середньовіччя
- •14. Особливості філософії епохи Відродження
- •15. Філософія Нового часу
- •16. Класична німецька філософія.
- •17. Своєрідність філософії українського духу.
- •18. Марксистка філософія: сучасне осмислення основних положень.
- •19. «Філософська антропологія» як напрямок сучасної філософії.
- •20.Екзистенціалізм: загальна характеристика.
- •21. «Філософія життя»: загальна характеристика
- •22. Філософські ідеї психоаналізу
- •23. Герменевтика як напрям сучасної філософії
- •24. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу.
- •25. Структура світогляду
- •26. Історичні типи світогляду.
- •27. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми
- •28. Основні рівні буття
- •29. Філософський зміст категорії «матерія».
- •30. Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.
- •31. Екзистенція як особливий спосіб буття
- •32. Визначальні категоріальні характеристики світу.
- •33. Поняття природи
- •34. Народонаселення як природне явище
- •35. Поняття біосфери і ноосфери
- •36. Поняття глобалізації та форми її існування.
- •37. Глобальні проблеми сучасності.
- •39. Інтелект, почуття, пам'ять і воля як здатність людини.
- •40. Співвідношення понять «людина, «індивід», «особистість», «індивідуальність».
- •41. Основні форми діяльності людини.
- •42. Проблема сенсу життя людини
- •43. Проблеми свободи і відповідальності.
- •44. Свідомість, як найвища форма відображення
- •45.Феноменологічна концепція свідомості.
- •46. Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості.
- •47. Евристична і творча функції інтуїції.
- •48. Поняття і форми суспільної свідомості
- •49. Несвідоме, свідоме і надсвідоме
- •50. Основні складові пізнавальної діяльності: суб’єкт і об’єкт, мета і ціль, засоби та результат.
- •51. Гносеологія та епістемологія
- •52. Можливості та межі пізнавального процесу.
- •53. Проблеми істини в теорії пізнання.
- •55. Проблема критеріїв істини.
- •56. Істина і правда
- •59. Мова як засіб комунікації та пізнання.
- •60. Функції мови
- •61. Поліструктурність мови.
- •62. Поняття соціокультурної комунікації.
- •63. Об’єкт і предмет філософії історії
- •64. Єдність і розмаїття всесвітньої історії
- •65. Періодизація історії та її критерії
- •66. Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
- •67. Поняття суспільного та соціального у філософії
- •68. Основні характеристики суспільства.
- •69. Соціальна структура суспільства
- •70. Сім’я як соціальна ланка суспільства
- •71. Нація як соціальний феномен
- •72. Ідеологія та утопія як форми соціального прогресу
- •73. Рушійні сили та суб’єкти соціального прогресу
- •74. Духовність та її призначення.
- •75. Цінності як ядро духовного світу людини.
- •76. Гуманізм філософії
- •77. Поняття філософії економіки
- •78. Поняття суспільного виробництва та його різновиди
- •79. Поняття власності та її форм
- •80. Нтр: сутність, закономірність та соціальні наслідки
- •81. Поняття політики
- •82. Поняття політичної системи та її структура
- •83. Держава – основна складова політичної організації суспільства
- •84. Правова держава і громадське суспільство: поняття, проблеми формування та розвитку.
- •85. Поняття культура
- •86. Масова культура, контркультура і антикультура
- •87. Поняття цивілізація
- •88. Спадкоємність і традиції у культурі
- •89. Новаторство і гуманізм культури.
- •90. Поняття міжкультурної комунікації
48. Поняття і форми суспільної свідомості
Суспільна свідомість являє собою багатогранний динамічний процес, підтримуваний активністю індивідуальних свідомостей. У суспільній свідомості втримуються стійкі подання, пов'язані з деякою системою норм і принципів, теорії, що намагаються узагальнити особливості різних сторін громадського життя. Коли говорять про суспільну свідомість у власному розумінні слова, мають на увазі, насамперед те, чим свідомість людей, об'єднаних у деякі групи, відрізняється від сугубо індивідуальної свідомості людини, спрямованого, скажімо, на рішення його особистих проблем, на організацію індивідуального життя. У цьому змісті суспільна свідомість - це свідомість, завжди спрямована на рішення загальних проблем устрою громадського життя в цілому й на вивчення таких властивостей навколишнього світу, які мають загальне значення.
Завдяки наявності в людей загальної свідомості й закріпленню у свідомості стійких образів лише таких ідей, які виявляються перспективними в практичному змісті, суспільство функціонує як цілісний організм, тобто воно представляє не просто стихійно сформовані в процесі виробництва відносини, але містить зв'язки, що свідомо упорядковують людьми.
Ідеї, що одержують закріплення в суспільній свідомості - це не просте відбиття дійсності, це ще й реорганізація дійсності, практичне пристосування людини до світу. Таке пристосування здійснюється за рахунок того, що виробляються нові форми соціального зв'язку, затверджуються нові соціальні норми й ті ідеї, які виявляються необхідними для їхнього відтворення.
Суспільна свідомість представлена в різних формах, у яких виражена специфічна спрямованість відбиття дійсності. Вона залежить від об'єкта відбиття і його цілей. Серед форм суспільної свідомості можна виділити:
Економічну свідомість;
Політичну свідомість;
Правову свідомість;
Моральну свідомість;
Естетичну свідомість;
Релігійну свідомість;
Наукову свідомість;
Філософську свідомість;
У всіх формах суспільної свідомості відбувається об'єднання кожної окремої людини з деякою спільністю людей або з усім суспільством у цілому, при чому будується таке об'єднання на базі загального рішення специфічних питань організації життя, пристрою соціальних інститутів, організації процесу пізнання й т.д. Тому форми суспільної свідомості, завжди тісно пов'язані з певного типу суспільними відносинами: економічними, політичними, моральними, естетичними, відносинами між членами наукового співтовариства й ін.
49. Несвідоме, свідоме і надсвідоме
Самосвідомість. Структурним компонентом свідомості є самосвідомість, самосвідомість – унікальний феномен, притаманний лише людині. Це здатність людини усвідомлювати саму себе. Практично це означає, що людина може сама оцінювати свої здібності, переваги, недоліки, думки, почуття, інтереси, поведінку; визначати своє місце і роль у природі, суспільстві, колективі, родині. Самосвідомість – це друге “Я”, своєрідний “двійник” людини, її рефлексія на умови, в котрих вона знаходиться. Це – здатність людини до “самороздвоєння”, самооцінки і самокритики. Самосвідомість в широкому розумінні цього поняття – це усвідомлення людиною свого світогляду, мету, інтересів, мотивів своєї духовно-практичної діяльності. Слід відзначити, що таке явище, як самосвідомість має суспільний характер: міра і висхідний момент ставлення людини до самої себе і до інших – інші люди. Як громада ставиться до людини, так і людина ставиться до громади.
Несвідоме. Окрім процесів, котрі контролюються людиною і є свідомими, є дії, котрі здійснюються несвідомо і нею не контролюються. Несвідоме – це певний рівень психічного відображення дійсності, який характеризується мимовільністю виникнення і протікання, відсутності явної причини, свідомого контролю і регулювання. Несвідоме виявляється в інтуїції, передчутті, творчому натхненні, раптових здогадках, спогадах, сновидіннях, гіпнотичних станах і т.д. Несвідоме – це дії, котрі здійснюються автоматично, рефлекторно, коли причина їх ще не встигла дійти до свідомості (наприклад, реакція захисту і т.п.). Несвідоме в широкому розумінні слова – це сукупність психічних процесів, котрі не представлені у свідомості суб’єкта.
Надсвідоме. Надсвідоме – це психічний акт, котрий на певному етапі людської діяльності знаходиться за межами її свідомості (процеси запам’ятовування, визрівання творчого задуму тощо). Надсвідоме часто розглядають як суто фізіологічне явище. За Фрейдом, надсвідоме – активний психічний процес, котрий має прямий зв’язок з свідомістю. Що ж стосується несвідомого, то між ним і свідомістю існує неперехідний бар’єр, навіть антагонізм – надсвідоме не може стати свідомим. Надсвідоме – важкодоступна, недостатньо вивчена сфера людської психіки.
