45.Феноменологічна концепція свідомості.

Термін феноменологія утворено з двох понять - феномен і логос, що мають грецьке походження. Логос перекладається як вчення. Розкриття змісту поняття феномен вимагає особливої уваги. Його не можна тлумачити як «явище», а швидше співвідноситься з поняттям сутність і, водночас, протистоїть йому. Феномен - це те, що себе-у-самому-себе-показує, самопроявляється, самодемонструє себе. Становлення феноменології як філософського напрямку зв'язано з творчістю Едмунда Гуссерля. Основне гасло вчення: «Назад до самих речей!» Мартін Хайдеггер пояснює його як настанову «проти усіх конструкцій, що вільно розширюють випадкові відкриття, проти спадщини лише позірно доведених понять, проти позірних питань, що часто зухвало узагальнюються в проблеми».

Проблема свідомості, духу, духовності — одна з головних у філософії. Основним питанням філософії є питання про відношення свідомості до матерії. Залежно від того, як ставиться і розв'язується це питання, визначається філософська, світоглядна позиція - належність того чи іншого філософа до матеріалістичного або ідеалістичного напряму.

За своїм змістом свідомість у кінцевому підсумку є відображенням зовнішньої (стосовно неї), об'єктивно існуючої дійсності. Це не просте, не пасивно-дзеркальне, а активне, творче відображення. Але вихідний матеріал для нього не породжується самою свідомістю, а повинен бути їй даний. Отже, свідомість залежна від об'єктивної, матеріальної реальності як у плані свого виникнення й існування (філософською мовою - онтологічно), так і за своїм змістом, який становлять наші відчуття, сприйняття, уявлення, думки, почуття і т.д., (тобто гносеологічно).

Спираючись на багатовіковий досвід вивчення природи й людини, особливо ж на досягнення науки нового й новітнього часу, можна сформулювати вихідні положення для науково-філософської постановки проблеми свідомості. Найпершим з них є те, що свідомість — це не прояв особливої, незалежної духовної субстанції, так само, як вона не є замкнутим у собі нашим внутрішнім душевно-духовним світом. Свідомість — це властивість матеріальної субстанції, тобто тієї об'єктивно існуючої сутності, яка сама з себе породжує всю нескінченну різноманітність своїх якостей, форм і відношень. Свідомість — це функція надзвичайно складної, високоорганізованої матеріальної системи -людини, людського мозку. Істоти, що володіють свідомістю (а нам поки що відома лише одна така істота —людина) виникають внаслідок тривалої еволюції космічної матерії, на певному етапі цієї еволюції, там, де для цього складаються всі необхідні і достатні передумови. Виникнення свідомості — це реалізація внутрішньо притаманних (іманентних) матеріальній субстанції потенціалів.

46. Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості.

Процеси реального функціонування свідомості включають «чисті», незалежні одна від одної перцептивні форми перетворення інформації. Як правило, почуттєві процеси взаємодіють, впливають один на одного, перебуваючи у відносинах взаємопроникнення, взаємозабезпечення й т.п. Спостерігається синтез дії різних видів чуттєвості. Наприклад, зоровий образ відіграє провідну роль у процесах перцептивної переробки інформації людиною, сприяючи оптимізації її потоків.

Когнітивні функції мислення стосовно почуттєвого образа полягають у тому, що йому надаються певні значення, відшукується підходяща понятійна форма, «ставляться» питання. Якщо механізм уподібнення почуттєвого образа об'єкту зберігає у своїй структурі його часову-просторово-тимчасову конфігурацію, то в розумових перетвореннях когнітивної інформації відволікається від часових-просторово-тимчасових значень. Це досягається за рахунок участі в розумових процесах мовно-розмовних засобів і форм.

Почуттєве сприйняття й мислення виконують у складі свідомості функції одержання й перетворення інформації, у тому числі й творчі функції по виробництву нових знань. Звичайно, виконання перцептивних і розумових функцій свідомості може бути успішним тоді, коли інформація й знання оцінюються й відбираються людиною. Функції оцінки й вибору приймають на себе емоції. Емоційні процеси свідомості виражають стан внутрішнього світу людини, її ставлення до об'єктів зовнішнього світу, до інших людей, до самої себе. Емоції - це завжди вираження оцінки чого-небудь або кого-небудь, вони відіграють роль ціннісного лічильника або шкали оцінок свідомості. Природа емоцій двоєдина: їхні пізнавально-інформаційні властивості злиті із ціннісно-оцінними. Тому емоційні механізми свідомості працюють за принципом взаємної оціночно-когнітивної кореляції. Звичайно емоції розділяють на позитивні (радість, захват і т.п.) і негативні (горе, гнів, тривога, страх і т.п.), а також виділяють стану емоційної байдужності (наприклад, байдужість).

Вольові процеси свідомості забезпечують регуляцію людської життєдіяльності й подолання перешкод на шляху досягнення цілей. На шляху до мети люди натрапляють на труднощі, які вимагають вольових зусиль для їхнього подолання. Серед основних якостей волі, як правило, виділяють умотивованість, доцільність, вибірковість, довільність, можливість розв'язання. Основа вольової регуляції - взаємозв'язок мотивів і цілей свідомої діяльності людини. Мотиви спонукують почати роботу з досягнення мети. Енергетико-інформаційний потенціал мотивів «запускає» у хід процеси свідомості в певному напрямку. Характер мотивів може змінюватися й уже в зміненому виді брати участь у коректуванні життєдіяльності людини.