41. Основні форми діяльності людини.

Діяльність — це специфічно людська форма активного ставлення до світу, спосіб буття людини. Людина не тільки й не просто пристосовується до природи, але й пристосовує природу до себе, перетворює її предмети так, щоб вони служили людським потребам; вона «олюднює» природу. І робить це в таких формах, такими способами, які створюються в процесі самої діяльності, розвиваються історично. Людина перетворює діяльність, спираючись на свої знання про предмети і явища, їх властивості, причинні зв'язки, закономірності і т.д.; а самі ці знання вона здобуває, розширює, поглиблює на основі діяльності. Таким чином, людська діяльність має свідомий, осмислений, цілеспрямований характер. Діяльність, залежно від того, що є її предметом, якого роду цінності нею створюються, — поділяється на матеріальну і духовну. Жорсткого характеру цей поділ не має; йдеться про те, що саме є головним, переважаючим у даному виді діяльності.

Види практичної діяльності розрізняються за своїми об'єктами (тобто за тим, на що, на які предмети спрямована діяльність), за сферами, в яких вона здійснюється, і відповідно — за її способами, за місцем і роллю в житті суспільства. Можна виділити такі види.

Матеріальне виробництво — цілеспрямований вплив суспільства на природу з метою одержання потрібних людям матеріальних цінностей, які задовольняють їхні потреби.

Соціально-перетворююча, зокрема політична діяльність — вплив людей на саме суспільство, його системи, структури, установи, відносини з метою їх збереження, вдосконалення або зміни. В останньому випадку ця діяльність може набути характеру соціальної революції.

Науковий експеримент — підпорядкований духовним, пізнавальним завданням, але сам собою становить ряд предметно-практичних дій. Естетична діяльність — творчість за законами краси; продуктами її є твори мистецтва. Тут також духовний момент є провідним. Крім того, можна назвати управлінську, адміністративну та іншу діяльність, навчально-виховну, релігійну (культову), а також побутову практику.

42. Проблема сенсу життя людини

Проблема сенсу життя виникає перед конкретною людиною або тоді, коли вона, відхиляючись від повсякденних справ, усвідомлює свою кінцевість, або тоді, коли за різними причинами вона втрачає віру у цілі та ідеали, якими жила. В підсумку, на перший план виходить фундаментальне питання: “Чи варто жити і навіщо жити?” Поняття сенсу життя відображує суттєві характеристики людського буття і тому пов’язано з такими поняттями як любов, віра, надія, свобода, краса, праця, свідомість, смерть тощо. Сенс життя людини полягає в шуканні цього сенсу, але сам пошук як раз і є життям людини. Припиниться пошук — урветься людське життя. Філософський аспект даної проблеми передбачає розгляд наступних питань:

• Сенс життя людини міститься в кожній окремій життєвій ситуації або усвідомлюється в кінці людського життя?

• Чи виражається він у вищих (Бог, біблійні заповіді) або в повсякденних земних цінностях?

• Чи пов’язаний він із загальнолюдськими або індивідуальними цінностями окремої людини?

Відомий дослідник цієї проблеми В.Франкл стверджує відносність смислу людського життя. В самому загальному вигляді смисл життя визначається ним як ставлення конкретної людини до тієї ситуації, в якій вона перебуває в кожну дану мить. За думкою Франкла, існує ряд основоположних цінностей, орієнтуючись на які людина здійснює пошук сенсу життя:

• цінності творення (творча трудова діяльність);

• цінності переживання (краса природи, мистецтва);

• цінності спілкування (любов, дружба, співчуття);

• цінності подолання людиною самої себе, здобування влади над собою (своїми інстинктами, потягами, пристрастями).

Доки людина живе, вона має можливість реалізовувати певні цінності. Сенс життя може бути виражений і іншими параметрами: право на життя, смерть, безсмертя. Право на життя, “святість життя” визначається її первинною заданістю. Смерть є критерієм тієї вищої цінності, заради якої людина здатна віддати своє життя і яку вона визначає для себе інтуїтивно: Бог, Вітчизна, любов, діти та ін. І, нарешті, пошук безсмертя у вигляді пам’яті людства, нащадків, прагнення до злиття душі з Богом та ін. Пошук і вивчення смислу життя людиною завжди носить індивідуальний особистісний характер.