
- •1.Соціокультурна зумовленість філософії.
- •2.Філософське мислення та його специфіка.
- •3. Своєрідність предмету філософії.
- •4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- •5. Будова системи філософського знання.
- •6. Поняття методу.
- •7. Співвідношення філософських та загальнонаукових методів.
- •8. Діалектика як загальнотеоретичний метод філософського пізнання, її форми та альтернативи.
- •9. Основні функції філософії
- •10. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.
- •11. Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій.
- •12. Характерні риси стародавньої філософії.
- •13. Специфіка філософської думки в період Середньовіччя
- •14. Особливості філософії епохи Відродження
- •15. Філософія Нового часу
- •16. Класична німецька філософія.
- •17. Своєрідність філософії українського духу.
- •18. Марксистка філософія: сучасне осмислення основних положень.
- •19. «Філософська антропологія» як напрямок сучасної філософії.
- •20.Екзистенціалізм: загальна характеристика.
- •21. «Філософія життя»: загальна характеристика
- •22. Філософські ідеї психоаналізу
- •23. Герменевтика як напрям сучасної філософії
- •24. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу.
- •25. Структура світогляду
- •26. Історичні типи світогляду.
- •27. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми
- •28. Основні рівні буття
- •29. Філософський зміст категорії «матерія».
- •30. Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.
- •31. Екзистенція як особливий спосіб буття
- •32. Визначальні категоріальні характеристики світу.
- •33. Поняття природи
- •34. Народонаселення як природне явище
- •35. Поняття біосфери і ноосфери
- •36. Поняття глобалізації та форми її існування.
- •37. Глобальні проблеми сучасності.
- •39. Інтелект, почуття, пам'ять і воля як здатність людини.
- •40. Співвідношення понять «людина, «індивід», «особистість», «індивідуальність».
- •41. Основні форми діяльності людини.
- •42. Проблема сенсу життя людини
- •43. Проблеми свободи і відповідальності.
- •44. Свідомість, як найвища форма відображення
- •45.Феноменологічна концепція свідомості.
- •46. Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості.
- •47. Евристична і творча функції інтуїції.
- •48. Поняття і форми суспільної свідомості
- •49. Несвідоме, свідоме і надсвідоме
- •50. Основні складові пізнавальної діяльності: суб’єкт і об’єкт, мета і ціль, засоби та результат.
- •51. Гносеологія та епістемологія
- •52. Можливості та межі пізнавального процесу.
- •53. Проблеми істини в теорії пізнання.
- •55. Проблема критеріїв істини.
- •56. Істина і правда
- •59. Мова як засіб комунікації та пізнання.
- •60. Функції мови
- •61. Поліструктурність мови.
- •62. Поняття соціокультурної комунікації.
- •63. Об’єкт і предмет філософії історії
- •64. Єдність і розмаїття всесвітньої історії
- •65. Періодизація історії та її критерії
- •66. Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
- •67. Поняття суспільного та соціального у філософії
- •68. Основні характеристики суспільства.
- •69. Соціальна структура суспільства
- •70. Сім’я як соціальна ланка суспільства
- •71. Нація як соціальний феномен
- •72. Ідеологія та утопія як форми соціального прогресу
- •73. Рушійні сили та суб’єкти соціального прогресу
- •74. Духовність та її призначення.
- •75. Цінності як ядро духовного світу людини.
- •76. Гуманізм філософії
- •77. Поняття філософії економіки
- •78. Поняття суспільного виробництва та його різновиди
- •79. Поняття власності та її форм
- •80. Нтр: сутність, закономірність та соціальні наслідки
- •81. Поняття політики
- •82. Поняття політичної системи та її структура
- •83. Держава – основна складова політичної організації суспільства
- •84. Правова держава і громадське суспільство: поняття, проблеми формування та розвитку.
- •85. Поняття культура
- •86. Масова культура, контркультура і антикультура
- •87. Поняття цивілізація
- •88. Спадкоємність і традиції у культурі
- •89. Новаторство і гуманізм культури.
- •90. Поняття міжкультурної комунікації
33. Поняття природи
Поняття природа одне з найпоширеніших. Явища і об'єкти природи - це і світло далеких зірок, і взаємоперетворення елементарних часток, і безмежні простори океану, і ліси, і луки, що розкинулись навколо, могутні річки. Це безмежна різноманітність життя на Землі. Все суще, весь Всесвіт охоплені поняттям природа. Поняття природа близьке до поняття матерія. І, звичайно, можна визначити природу як матерію, що взята в усій різноманітності її форм. Та повсякденно поняття природа означає всю сукупність природних умов існування людини і людства. Поняття природа з позицій філософії порівнюється з протилежним поняттям культура. Якщо природа показує сукупність природних умов існування людини, то поняття культура передбачає щось опановане, перероблене в процесі діяльності людини. Якщо природа те, що протистоїть людині, існує за своїми власними, що незалежні від неї, основами і законами, то культура - це вже заново встановлена людиною природа, а діяльність людини визначається, як перетворення природного в культурне, штучне. І тут, у перетворенні природи, і є сама суть способу існування людини у світі. Діяльність людини протиставляється природі і одночасно людина - частина матерії-природи, перебуває у тісному зв'язку з нею. Людина живе природою і залишається з нею у процесі постійного спілкування, щоб не вмерти. Фізичне і духовне життя людини безперервно зв'язане з природою. Це говорить про те, що природа безперервно зв'язана сама з собою і людина є її часткою, тобто мова йде не лише про один фізичний, але й духовний зв'язок людини з природою. Для людини природа не лише природна умова існування, а й поле її перетворюючої діяльності. Ставлення людини до природи - це пізнавальне, оцінююче ставлення, що виражається за допомогою поняття блага, краси тощо. Збереження навколишнього природного середовища — найважливіший та найскладніший обов'язок сучасної людини, особливо в умовах постійного зростання продуктивних сил суспільства. Суспільство і культура протистоять природі і входять до її складу. У філософії є й інша думка про поняття суті природи: природа, навпаки, розуміється як зразок, абсолютно досконале, як щось більш високе, перевершує і культуру, й людство. Людині треба навчатися у природи, підкоритися їй. Природа зображується як царство сліпих, стихійних сил, як хаос непідконтрольних для людського розуму явищ. Але природа сприймається і як царство, де панують розумні закони, торжествує природна необхідність і немає капризу і свавілля, що часто є у взаємовідносинах між людьми. Перехід від міфу до філософії, коли понятійно-чуттєві образи міфу, що страждають неясністю логічних визначень і безкінечним перетворенням один в одного, поступово стають логікою, розуміння людини приводить до встановлення меж природного і соціально-людського. У кожному з багатьох інших проміжних визначень поняття природи, що є в філософії, знаходимо реальне втілення на шляху розвитку людської думки та практичних форм взаємодії суспільства з природою. В системі філософського мислення на різних етапах розвитку людського суспільства природа розумілася по-різному.