31. Екзистенція як особливий спосіб буття

Екзистенція (лат. існування) - одне з основних понять екзистенціалізму, що означає спосіб буття людської особистості. Уперше в цьому значенні термін екзистенція уживається Кьеркегором. Відповідно до екзистенціалістів, екзистенція являє собою те центральне ядро людського «Я», завдяки до-рому це останнє виступає не просто як окремий емпіричний індивід і не як «мислячий розум», тобто щось загальне (загальнолюдське), а саме як конкретна неповторна особистість. екзистенція - це не сутність людини, тому що остання означає, відповідно до теорії екзистенціалістів (Сартр), щось певне, заздалегідь дане, а, навпроти, «відкрита можливість». Одне з найважливіших визначень екзистенції - її необ’єктивуємість. Людина може об'єктивувати свої здатності, звання, уміння практично - у вигляді зовнішніх предметів; він може, далі, зробити об'єктом власного розгляду свої психічні акти, своє мислення й т.д., об'єктивуючи їх теоретично. Єдине, що вислизає від його як практичного, так і теоретичного об’єктування, а тим самим і від пізнання й що, таким чином, не підвладно йому, - його екзистенція Навчання про екзистенцію спрямовано як проти раціоналістичного розуміння людини, що вбачає сутність останнього в розумі, так і проти марксистського розуміння цієї сутності як сукупності суспільних відносин.

32. Визначальні категоріальні характеристики світу.

Світ — це цілісна сукупність усього існуючого (того, що має буття). Систематизована сукупність наукових уявлень про будову Всесвіту, процеси, які в ньому відбуваються, основні його закономірності становлять наукову картину світу. Це не просто сума різноманітних знань, а цілісна понятійна модель, яка виражає наукове світорозуміння, що склалося наданий момент пізнання. В основі кожної наукової картини світу лежать основоположні принципи, способи світопояснення, які називають парадигмами, тобто це певний визнаний вченими на цей час зразок наукового мислення, принциповий підхід до розв'язання наукових проблем. З прогресом науки вони уточнюються й змінюються, і якщо ця зміна має глибокий, корінний характер, то її називають науковою революцією. Наукова картина світу включає й систему знань про людину і людство, про місце людини в світі, космосі. Величезний вклад у створення сучасної наукової картини світу внесли вчені різних галузей знання (еволюційна теорія Ч.Дарвіна і його продовжувачів, генетика, біофізика, біохімія, антропологія, весь комплекс людинознавства тощо). Таким чином, наукова картина світу — це синтез конкретно-наукових знань, здійснений на основі певних фундаментальних принципів та ідей, вироблених наукою наданий історичний час. За мірою узагальнення вона займає проміжне місце між узагальненнями окремих наук і галузей та узагальненням вищого, філософсько-світоглядного рівня. Філософія, яка прагне бути наукою, спирається на наукову картину світу. Це тим більш важливо, що висновки й проблеми сучасної науки є досить незначними і нерідко мають прямий "вихід" у загальні питання світогляду. Вже давно виникла ідея сутнісного співвідношення людини і зовнішнього щодо неї світу. Якщо Всесвіт — це Макрокосмос, то людина — це Мікрокосмос ("малий космос"), по-своєму надзвичайно глибокий і навіть у певному розумінні безмежний. Вони перебувають у взаємозв'язку. Ця ідея виражена в українській філософії (Г.С.Сковорода та інші), для якої взагалі характерна антропоцентрична, гуманістична спрямованість, відчуття живого зв'язку між людиною і світом.