28. Основні рівні буття

З точки зору Ф. Аквінського існує чотири рівні буття.

Найнижчий рівень буття визначає зовнішню визначеність речей, сюди відносяться неорганічні стихії та мінерали. На наступному рівні перебуває форма, яка являє собою кінцеву причину речей, тому їй притаманна доцільність, яку ще Арістотель назвав «рослинною душею» – це рослини. Третій рівень – тварини. На всіх трьох рівнях форма по-різному входить у матерію. На четвертому рівні форма вже не залежить від матерії. Це дух, або розум, розумна душа, найвища із створеного сущого. Внаслідок того, що душа не пов'язана з тілом, вона не гине зі смертю тіла.

29. Філософський зміст категорії «матерія».

Матерія як філософська категорія – об'єктивна реальність, що існує поза і незалежно від людської свідомості й відбивана нею матерія охоплює нескінченну безліч реально існуючих об'єктів і систем світу, є субстанціальною основою всіляких форм руху. Матерія не існує інакше, як тільки в незліченній безлічі конкретних форм, різних об'єктів і систем. Матерія нестворена й незнищима, вічна в часі й нескінченна в просторі, у своїх структурних проявах, нерозривно пов'язана з рухом, здатна до невгасаючого саморозвитку, що на певних умовах приводить до виникнення життя й мислячих істот. Свідомість виступає як вища форма відбиття, властивої матерії субстанціальності, загальності й абсолютності матерію характеризує матеріальна єдність миру. У світі немає нічого, що не було б певним видом матерії. Її властивістю або формою руху, продуктом її історичного розвитку. Визнання матеріальної єдності миру є вихідним принципом філософського матеріалізму на противагу всім ідеалістичним концепціям, у к-х як субстанція всіх явищ у світі приймається божественна воля, абсолютна ідея, дух, енергія (Енергетизм) і т.п. Матерію не можна зводити до певних її конкретних форм, тому що існують нематеріальні види матерії - електромагнетизм. Матерія невичерпна і її пізнання потенційно не обмежене. З т.з.сучасної науки основні форми матерії: 1.системи неживої природи (молекули, атоми, поля) 2. біологічні системи (вся біосфера) 3. соціально організовані системи. Але було б неправильно ототожнювати філософську категорію матерії з конкретними фізичними або хімічними поданнями про матерію, тому що останні мають локальний характер і не охоплюють усього нескінченного різноманіття реально існуючих видів матерії. Точно так само помилково ототожнювати матерію з якою-небудь її конкретною властивістю, напр. з масою, енергією, простором. і т.п., тому що матерія має невичерпне різноманіття різних з. Поняття матерії детально розкривається у всьому змісті діалектичного й історичного мат-ма, у його навчанні про її загальні властивості і закони розвитку.

30. Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.

Світ, в якому ми живемо, є матеріальним. Він складається з різних предметів, процесів, які то з'являються, то зникають, перетворюючись одне в інше. Вони відображаються нашою свідомістю, існуючи незалежно від неї. Кожен предмет є частиною матеріального світу, а всі вони у своїй багатоманітності, включаючи й їх зв'язки, становлять матеріальну єдність.

Рух є способом існування матерії. Наукова філософія доводить, що рух завжди виступає саморухом. Його джерелом є суперечності, які притаманні предметам і явищам. В самому русі теж є протиріччя, оскільки він "є єдністю неперервності (часу і простору) і перервності (часу і простору)... Рух є суперечність, є єдність суперечностей". Гострою є суперечність між рухом і спокоєм, мінливістю і стабільністю. В поняття "спокій" наукова філософія вкладає такий зміст, як:

а) наявність протягом певного часу незмінності, постійності, визначеності предметів властивостей і відношень, станів, процесів і т.д.;

б) нерухомість одного тіла відносно іншого. Таким чином, у поняття спокою вкладають такий же широкий зміст, як і в поняття руху.

Основою суперечливої єдності руху і спокою є рух. Спокій завжди виступає лише моментом руху. Рух абсолютний, спокій відносний: він завжди має місце стосовно якої-небудь системи відліку, а також стосовно певної форми руху. Якби спокій був абсолютним, то це означало б існування вічних, незмінних предметів (систем). Думка про абсолютний спокій неминуче веде до хибного висновку про те, що рух привнесений ззовні, що колись існував першопоштовх. Відносність спокою, визнання його моментом руху, не означає його несуттєвості. В широкому розумінні він є необхідним моментом всякого руху. А всякий рух — це зміна чогось визначеного. Вона здійснюється в певних формах, з певною швидкістю, має часовий вимір. Це і є моменти спокою. Якби їх не було, то нічого чіткого не можна було б сказати і про сам рух, оскільки він втратив би свої характеристики. Відносна стабільність, рівновага в процесі руху — необхідна умова існування систем, передумова їх розвитку й ускладнення.

Простір і час є формами існування матерії. Як і остання, вони дані нам уже в безпосередньому сприйманні, хоч уявлення простору і часу як таких стало можливим лише на основі певного соціально-історичного досвіду. Їх характеристику можна дати шляхом посилання на те, що простір — це загальна форма протяжності і співіснування матеріальних об'єктів, порядок розміщення одного тіла відносно іншого. Час — це загальна форма тривалості й зміни явищ чи стадій протікання матеріальних процесів. Самі поняття "протяжність", "співіснування", "тривалість", "зміна" вже передбачають поняття простору й часу. До характеристик простору слід віднести його тривимірність, рівноправність напрямів та симетричність. До характеристик часу — одномірність, односпрямованість та незворотність. Названі поняття легше констатувати, аніж пояснювати, пов'язуючи їх з певними властивостями, матеріальними процесами.

Діалектико-матеріалістична філософія визнає простір і час об'єктивно-реальними формами існування матерії. Насправді ж простір і час невіддільні від матерії, всезагальні її атрибути. Простір безкінечний і безмежний. Перебіг часу теж не має ні початку, ні кінця. Отже, матеріальний світ безкінечний у просторі і вічний у часі. Нерозривний зв'язок простору, часу й постійно рухомої матерії, був обгрунтований діалектико-матеріалістичною філософією ще задовго до того, як цей зв'язок одержав природничо-наукове підтвердження в теорії відносності та інших фізичних теоріях.