21. «Філософія життя»: загальна характеристика

Філософія життя, іраціоналістична філософська течія кінця 19 - початку 20 ст., що висувала як вихідне поняття "життя" як якусь інтуїтивно цілісну реальність, що осягає, не тотожну ні духу, ні матерії. Філософія життя є вираженням кризи класичного буржуазного раціоналізму. Вона виступила проти панування методологізму й гносеологізму в ідеалістичній філософії 2-й половини 19 - початку 20 ст. (неокантіанство, позитивізм). Соціально-політичні погляди представників Філософії життя досить різні: від буржуазного лібералізму до консервативних позицій; у своєму крайньому біологічно-натуралістичному варіанті вона вплинула на формування ідеології націонал-соціалізму в Німеччині.

Поняття "життя" багатозначне й по-різному тлумачиться в різних варіантах Філософії життя. Біологічно-натуралістичне тлумачення характерно для течії, що сходить до філософії Ніцше й представленої Л. Клагесом, Т. Лесінгом й ін.: "живе" підкреслюється як щось природне на противагу механічно сконструйованому, "штучному". Для цього варіанта Філософії життя характерна опозиція не тільки матеріалізму, але й ідеалістичному раціоналізму - "духу" й "розуму", схильність до примітива й культу сили, спроби звести будь-яку ідею до "інтересів", "інстинктам", "волі" індивіда або суспільної групи, прагматичне трактування моральності й пізнання (добро й істина - те, що підсилює первинну життєву основу, зло й неправда - те, що його послабляє), підміна особистісного початку індивідуальним, а індивіда - родом (тотальностью), органицизм у соціології.

"Історичний" варіант Філософії життя (В. Дильтей, Г. Зиммель, Х. Ортега-і-Гасет) виходить в інтерпретації "життя" з безпосереднього внутрішнього переживання, як воно розкривається в сфері історичного досвіду духовної культури. Якщо в інших варіантах життєва основа розглядається як вічний незмінний принцип буття, то тут увага прикута до індивідуальних форм реалізації життя, її неповторним, унікальним культурно-історичним образам.

Інший варіант Філософії життя пов'язаний із тлумаченням "життя" як якоїсь космічної сили, "життєвого пориву" (А. Бергсон), сутність якого - у безперервному відтворенні себе й творчості нових форм; субстанція життя - чиста "тривалість", мінливість, що осягає інтуїтивно.

Теорія пізнання Філософії життя - різновид іраціоналістчного інтуїтивізму, динаміка "життя", індивідуальна природа предмета невимовна в загальних поняттях, осягається в акті безпосереднього розсуду, інтуїції, що зближається з даром художнього проникнення, що приводить Філософію життя до відродження панестетичних концепцій німецького романтизму, відродженню культу творчості й генія. Філософія життя підкреслює принципове розходження, несумісність філософського й наукового підходу до миру: наука прагне опанувати світ і підкорити його, філософії ж властива споглядальна позиція, що ріднить її з мистецтвом.

Творчість виступає власне кажучи для Філософії життя як синонім життя; для Бергсона воно - народження нового, вираження багатства й достатку природи, що народжує, для Зіммеля й Ф. Степуна має трагічно-двоїстий характер: продукт творчості як щось відстале й застигле стає зрештою у вороже відношення до творця й творчого початку. Звідси надривно-безвихідна інтонація Зіммеля, що перегукується з фаталістичним пафосом Шпенглера й висхідна до світоглядного кореня Філософії життя - її пафосу долі, "любові до долі" (Ніцше), проповіді злиття з іраціоналістичною стихією життя. Трагічні мотиви, що лежать в основі Філософії життя, були сприйняті мистецтвом кінця 19 - початку 20 ст. (особливо символізмом). Найбільшого впливу Філософія життя досягла в 1-й чверті 20 ст., до неї тяжіли деякі представники неогегельянства, прагматизму. Надалі вона розчиняється в інших напрямках ідеалістичної філософії 20 ст., деякі її принципи запозичаться змінними її екзистенціалізмом, персоналізмом й ін.