20.Екзистенціалізм: загальна характеристика.

Екзистенціалізм, або філософія існування, ірраціоналістичний напрямок сучасної буржуазної філософії, що виник напередодні 1-й світової війни 1914-18 у Росії (Л. Тичин, Н. А. Бердяєв), після 1-й світової війни в Німеччині (М. Хайдеггер, К. Ясперс, М. Бубер) і в період 2-й світової війни 1939-45 у Франції (Ж. П. Сартр, Г. Марсель, М. Мерло-Понти, А. Камю, С. де Бовуар). В 40-50-х рр. екзистенціалізм одержав поширення й в інших європейських країнах; в 60-і рр. також й у США. Представники цього напрямку в Італії -Э. Кастелли, Н. Аббаньяно, Э. Пачи; в Іспанії до нього був близький Х. Ортега-и-Гасет; у США ідеї екзистенціалізму популяризують У. Лоури, У. Баррет, Дж. Эди. До екзистенціалізму близькі релігійно-філософські напрямки: французький персоналізм (Э. Мунье, М. Недонсель, Ж. Лакруа) і діалектична теологія (К. Барт, П. Тиллих, Р. Бультман). Своїми попередниками екзистенціалісти вважають Б. Паскаля, С. Кьеркегора, М. де Унамуно, Ф. М. Достоєвського й Ф. Ніцше. На екзистенціалізм вплинули філософія життя й феноменологія Э.Гуссерля.

Екзистенціалізм прагне осягнути буття як якусь безпосередню нерозчленовану цілісність суб'єкта й об'єкта. Виділивши в якості споконвічного й справжнього буття саме переживання, екзистенціалізм розуміє його як переживання суб'єктом свого "бутті-у-світі". Буття тлумачиться як дане безпосередньо, як людське існування, або екзистенція (яка, відповідно до екзистенціалізму, непізнавана ні науковими, ні навіть філософськими засобами). Для опису її структури багато представників екзистенціалізму (Хайдеггер, Сартр, Мерло-Понті) прибігають до феноменологічного методу Гуссерля, виділяючи як структура свідомості його спрямованість на інше - інтенціональність.

Екзистенція "відкрита", вона спрямована на інше, що стає її центром притягання. По Хайдеггеру й Сартру, екзистенція є буття, спрямоване до ніщо й таке, що усвідомлює свою кінцівку. Тому в Хайдеггера опис структури екзистенції зводиться до опису ряду модусів людського існування: турботи, страху, рішучості, совісті й ін., які визначаються через смерть і суть різні способи зіткнення з ніщо, руху до нього, втікання від нього й т.д. Тому саме в "прикордонній ситуації" (Ясперс), у моменти найглибших потрясінь, людина прозріває екзистенцію як корінь своєї істоти.

Іншим найважливішим визначенням екзистенції є трансцендування, тобто вихід за свої межі. Залежно від розуміння трансцендентного й самого акту трансцендування розрізняється форма філософствування в представників Екзистенціалізм Якщо в Ясперса, Марселя, пізнього Хайдеггера, що визнають реальність трансцендентного, переважає момент символічний і навіть міфо-поетичний (у Хайдеггера), оскільки трансцендентне неможливо пізнати, а можна лише "натякнути" на нього, то навчання Сартра й Камю, що ставлять своїм завданням розкрити ілюзорність трансценденції, носить критичний характер.

Соціально-політичні позиції в різних представників екзистенціалізму неоднорідні. Так, Сартр і Камю брали участь у Русі Опору; з кінця 60-х рр. позиція Сартра відрізняється крайнім лівим радикалізмом й екстремізмом. Концепції Сартра й Камю вплинули на соціально-політичну програму руху нових лівих. Політична орієнтація Ясперса й Марселя носить ліберальний характер, а соціально-політичним поглядам Хайдеггера, який у свій час співробітничав з нацизмом, властив яскраво виражена консервативна тенденція.

Ідеї й мотиви екзистенціалізму одержали поширення в сучасній західноєвропейській, американській й японській літературі; вони відбилися не тільки в художніх творах самих філософів-екзистенціалістів (Сартр, Камю, Марсель, де Бовуар), але й у творчості А. Мальро, Ж. Ануя, Э. Хемінгуея, Н. Мейлера, Дж. Болдуіна, А. Мердок, У. Голдінга, Кобо Абе й ін.