15. Філософія Нового часу

Новий час – великий історичний період, що охоплює XVII-XIX ст. Початком нової історії вважається англійсько-буржуазна революція 1640 р. Саме цей період ознаменований початком нової ери капіталізму й початком індустріальної цивілізації. Це був період коли наука набрала більшу силу, коли люди звертають увагу насамперед на свій розум. Цей період є початком протиріч між людиною й природою, тому що вплив людини на природу за допомогою техніки до сьогоднішнього дня викликає глобальні катастрофічні проблеми. Людина стала вважати себе головною у всій світобудові. Відродження вже відмовилося від бога й новий час вирішило, що за людиною нічого нема, її цікавить тільки вона сама. Безмежна віра в прогрес, науку й розум, це головна відмінна риса цього періоду. Головне завдання філософії в цей час – це пізнання навколишнього світу з метою збільшення влади над природою. Френсіс Бекон (1561-1626 р.) був родоначальником філософії нового часу. Він вважав, що наука повинна бути побудована заново, тому що колишні дані науки не мають істини. Він розділяв істину на дві частини: істина релігійна й наукова. Він створив навчання про ідолів, які заважають одержувати об'єктивні правдиві науки й перешкоджають пізнанню природи, засмічують свідомість людей, спотворюють знання складними поданнями. Рене Декарт (1596-1650г) – французький учений і філософ, представник класичного раціоналізму. Він також як і Бекон уважав, що основним завданням філософії є збільшення могутності людини над природою шляхом її пізнання. Вважав, що варто переглянути попередню філософію й створити нову, а для цього варто засумніватися у всьому попередньому знанні й взагалі засумніватися у всьому, тому що зовнішній світ може бути тільки ілюзія, а життя окремої людини це фонтан. Томас Гоббс (1588-1679 р.) – англійський філософ-матеріаліст, що розглядає проблему соціальної філософії. Саме головне його вислів: «людина людині вовк». Він по новому підійшов до питання про походження держави. Він уважав, що середні століття ввели в певні омани, тому що стверджували, що Бог наказав людям жити громадським життям і подарував їм державу й закони. Джон Локк (1632-1704 р.) – англійський філософ-матеріаліст, перший у філософії Нового часу систематично розробив теорію пізнання як спеціальну область філософії.

16. Класична німецька філософія.

Німецька класична філософія є значним етапом у розвитку світової філософії. Boнa представлена такими оригінальними мислителями, як Іммануїл Кант (1724-1804), Йоган Готліб Фіхте (1762-1814), Фрідріх Вільгельм Шеллінг (1775-1854), Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831), Людві, Андреас Фейербах (1804-1872). Німецьку класику відрізняє ряд суттєвих рис та принципів, що є спільними для всього цього етапу розвитку філософської думки. По-перше, всіх представників німецької класичної філософії об'єднує розуміння ролі філософії в історії людства і в розвитку світової культури. Вони вважали, що філософія покликана критично самопізнати людську життєдіяльність, зробили предметом спеціального філософського дослідження людську історію і людську сутність. Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель бачать філософію чітко систематизованою наукою, але наукою специфічною. З їхньої точки зору, філософія, живлячись науками, орієнтуючись на науки, має будувати себе як науку гуманістичної спрямованості. По-друге, представники німецької класичної думки надали філософії вигляду широко розробленої та диференційованої спеціальної системи дисциплін, ідей, понять та категорій. Німецька класична філософія є високо професійною, надзвичайно абстрактною та узагальненою системою філософського освоєння дійсності. По-третє, німецька класична філософія розробила цілісну діалектичну концепцію розвитку. По-четверте, німецька класика виробила певні загальні принципи підходу до проблеми історичного розвитку, запропонувавши досліджувати його науково-теоретичними засобами і виділивши деякі його загальні закономірності. По-п'яте, розглядаючи проблеми людини, німецька класична філософія концентрує увагу навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей. Враховуючи ці основні риси німецької класичної філософії, можна виділити також і основні проблеми, дослідження яких перебуває в центрі уваги цього періоду розвитку світової філософії: проблема науковості філософії, онтології, гносеології, філософської антропології, філософії історії, філософії права, філософії релігії, етики, естетики і т.д. Для побудови своїх філософських систем мислителі німецької класики виходили з таких принципів: принципу розрізнення закономірностей розвитку природи і культури, принципу активності суб'єкта, принципу історизму. Родоначальником німецької класичної філософії вважається Іммануїл Кант.