1.Соціокультурна зумовленість філософії.

Перші спроби людини осмислити навеолишній світ - живу й неживу природу, космічний простір, нарешті, самого себе - варто віднести до того періоду людського існування (приблизно, його можна датувати п'ятими-четвертими тисячоріччями до нашої ери), коли людина в процесі еволюції, насамперед розумової, почала диференціювати природу як середовище свого перебування, поступово виділяючи себе з її. Саме внаслідок того, що людина стала сприймати тваринний і рослинний мир, космос як щось відмінне й конфронтуюче йому, у неї почалося формування здатностей осмислювати дійсність, а потім і філософствувати, тобто робити розумні висновки й висувати ідеї про навколишній його світ. Родоначальники філософського мислення з'явилися в найдавніших людських цивілізаціях - Єгипті, Шумерах, Вавилоні, свідченням чому є численні історичні пам'ятники, на жаль, тільки непрямі. Письмових свідчень діяльності мислителів цих цивілізацій до нас не дійшло.

Відомі нам найбільш найдавніші твори, у яких формулюються філософські ідеї, з'явилися в другому тисячоріччі до нашої ери в древній Індії, Древньому Китаї й кілька сторіч через у Древній Греції.

Як правило, це були літературні пам'ятники, у яких у міфологічній формі висловлювалися наївні ідеї про навколишній людині світ й робилися боязкі спроби його осмислення. Найдавніші людські цивілізації, по суті, не мали міцних зв'язків і не робили взаємного впливу, що припускає їхня ізольованість друг від друга, а отже, у філософському плані вони розвивалися цілком самостійно. Відомі в наш час джерела свідчать, що найбільшого успіху філософія досягла в Древній Греції, і саме грецька культура зробила надалі переважний вплив на розвиток людського суспільства. У чималому ступені цьому сприяли твори давньогрецьких мислителів, що дійшли до нас у чималій кількості, поставлені в них проблеми, і високий рівень їхнього філософського аналізу.

Поняття філософія в буквальному значенні означає любов до мудрості. Воно виникло в Древній Греції багато десятиліть через після появи людей, що філософствують. До речі, подібне характерно для будь-якої форми людської діяльності. Спочатку зароджується явище, якесь час іде на його розвиток і становлення й лише потім для його позначення набуває адекватного поняття. Традиційно прийнято вважати, принаймні у вітчизняній історико-філософській літературі, що поняття філософія вперше використав Піфагор. Інші античні автори думають, що пріоритет належить Геракліту. Але в кожному разі філософами вважалися люди, що займалися проблемами навколишнього їхнього миру, його збагненням, з'ясуванням місця й ролі в ньому людини. Більші труднощі представляє питання про визначення предмета філософії. Ця проблема, виникнувши на зорі існування філософії, викликає спори й у цей час. Одні автори розглядали філософію як любов до мудрості, як науку про мудрість, інші ж як “прагнення до збагнення багатьох речей” (Геракліт).

Історично предмет філософії змінювався, що обумовлювалося суспільними перетвореннями, духовним життям, рівнем наукових, у тому числі філософських знань. У цей час філософія – це вчення про універсальні принципи буття й пізнання, сутності людини і його відношенні до навколишнього світу, іншими словами – наука про загальні закони розвитку природи, суспільства й мислення.