31. Фосфорити, їх генеза, класифікації. Методи їх вивчення для потреб палеогеографії.

Фосфоритами називають осадові гірські породи, що значною мірою складені фосфатною речовиною. Фосфоровміщуючі мін. доволі складні і різноманітні за складом, близькі апатиту. В практиці бідними фосфоритами називають породи, в яких вміст фосфорного ангідриту складає 12-15%, а високо фосфорними з вмістом 25-30%. За геологічними умовами залягання розрізняють декілька типів фосфоритів,але досить розповсюдженими є конкреції, а також пластові.Останні мають важливе практичне значення, утворюють витримані пласти потужністю 10 м і <. В великій кількості зустрічаються досить часто, інколи вони сягають значних концентрацій і стають цінним видом мін. речовин. Утворюються в різних умовах,тому суттєво відрізняються морфологічними ознаками і складом. Фосфорити далеко не завжди легко визначаються за зовнішніми ознаками. В польових умовах це можна встановити за допомогою розчину молібден-кислого амонію,при якому отримуємо інтенсивний жовти колір зразку чи порошку, а в лаб. умовах попереднє визначення повинне бути підтверджене хімічним аналізом.

Розрізняють декілька груп фосфоритів: а)зернисті; б)конкрецій ні; в)органогенні; г)брекчіє видні; д)інфільтраційні і інші.

В конкреції фосфорної речовини велику роль відіграють живі організми. Вивчення органічних залишків допомагає вияснити умови асодконагромадження.

32. Солі, їх генеза, класифікації. Методи їх вивчення для потреб палеогеографії.

До цієї групи відносяться відносно рідкісні породи, що складаються переважно з сульфатних та галоїдних солей лужних і лужноземельних металів. Найбільш розповсюдженими мінералами є: гірс, ангідрид,галіт,сільвін, і ін.. Породи, що складені такими мінералами називають за переважаючим мінералом. Структура цих порід кристалічно-зерниста. Всі вони утвор хімічним шляхом із насичених розчинів в умовах сухого і переважно жаркого клімату. Вивчення солей в лабораторних умовах має ціль уточнити їх мін склад і структуру.Основні методи дослідження: імерсійний аналіз та вивчення в прозорих шліфах. При вивченні шліфів особливу увагу надають встановленню структурних відношень між різними мінералами, а також структурі самих мінералів.Для ввчення солей широко застосовують хімічний і термічний аналіз.

33. Вугілля та горючі сланці, їх генеза, класифікації. Методи їх вивчення для потреб палеогеографії.

Названі породи складені речовинами органічного походження. Для вугілля – це переважно залишки багатоклітинних наземних рослин, а для горючих сланців – продукти розкладу різноманітних, в тому, числі й одноклітинних, планктонних організмів, що існували в морях та озерах. В залежності від степеня діагенетичних і ката генетичних змін органічних речовин вугілля розташовується в наступний ряд: торф-лігніт, буре вугілля – камяне вугілля – антрацит.

В ряд горючих сланців менш змінені породи, називають сапропелітом, безпосередньо горючі сланці – це більш змінені породи. Зі складом органічних залишків вугілля та горючих сланців, а також з різницею в умовах їх розкладу пов’язана різниця в хімічному складі й властивостях обох.

Вугілля. Переважна кількість викопного вугілля являє собою змінені діагенетичними і катагенетичними процесами торфяні поклади боліт. Генетичний аналіз вугілля заклечається головним чином у відтворені деталей (умов) обстанова що існувала у викопних болотах і встановила умови накопичення і розкладу рослинного матеріалу. При цьому приймають до уваги характерні їх ознаки.

Основна маса вугілля складається із розкладеної речовини рослинних тканин, зазвичай втративши органічну структуру. Вапнякові та близькі до них покладу конкреції визначаються за реакцією із слабкою соляною кислотою. Сидеритові конкреції мають іржаву чи буру кірку із гідрооксидового заліза. Піритові конкреції визначаються за характерними кристаликами піриту на зломі чи поверхні конкреції. Кременисті мають раковистий злом.

Вивчення конкрецій з допомогою лупи і під бінокуляром дуже корисне. Важливо розглядати органічні залишки. Важливо оцінити ступінь збереження органічних залишків в конкреції і порівняти її з того, яка властива залишкам у вміщуючій породі. Треба вияснити розташування їх всередині конкреції. Оцінка видової чи групової приналежності дозволяє говорити про солоність водного об’єкту, на дні якого почала рости конкреція.

Дуже важливі дослідження хімічного складу конкреції у шліфах та при шліфовках. При шліфовки дають можливість побачити внутрішню будову конкреції характер її неоднорідності і т.д.. Це дозволяє встановити етапи в історії її формування.

Вивчення конкреції в прозорих шліфах дає багато корисної інформації генетичного значення. Під мікроскопом можна визначити мінеральний склад конкреції і її віддалених частинок.

В шліфах виявляють мікроскопічні особливості. Органічні рештки в шліфах піддаються більш детальному вивченню ніж макроскопічного. При вивченні мінерального складу використовують диференціальний термічний і термоваговий аналіз.

Для більш точної діагностики між складу конкреції використовують рентгеноструктурний аналіз, що дозволяє встановити етапи в історії, формування конкреції.

Спектральний напівкількісний аналіз дозволяє виявити елементи – домішки.