97Змогу сформулювати 1968 р. Гіпотезу , яка отримала назву нової глобальної

тектоніки, або тектоніки літосферних плит. Унаслідок підтвердження

головних положень цієї гіпотези результатами багатьох досліджень, у тому

числі глибоководним бурінням, сьогодні вона є провідно і першою в історії

геології науковою теорією. І хоча не всі її положення абсолютна істина, проте

пояснення нею тектонічного життя Землі є достатньо аргументованими.

На початку гіпотеза найповніше пояснювала походження океанів, де вік

земної кори не перевищував 160 млн. років, тобто не ясним було, чи

працював плитний механізм до того часу –впродовж попередніх 4 млрд.

років. Це питання вирішили подібністю офіолітових комплексів складчастих

систем континентів з характером речовинного складу кори сучасних океанів.

Тобто було з’ясовано, що континентальна кора виникла з океанської внаслідок

геосинклінального процесу . А оскільки офіоліти і породи, пов’язані з

метаморфізмом високого тиску , відомі з початку пізнього докембрію, то

можна обґрунтовано твердити, що дія тектоніки плит триває ось уже понад

1,5 Млрд. Років історії Землі. Очевидно, ми можемо припустити, що

якасьспецифічна форма цього механізму діяла на ранніх стадіях розвитку

Землі, починаючи з архейської ери, а подібної до сучасного – з протерозою.

Механізм переміщення літосферних плит пов’язаний з конвекцією в

мантії. Проте його конкретні форми неясні й породжують певні дискусії.

Дискусійне і питання про джерело внутрішнього тепла Землі, а також деякі

інші, зокрема занурення і поглинання кори (її субдукції). Вірогідно, можливе і

деяке зменшенням розмірів Землі внаслідок зменшення запасів природних

радіоактивних елементів і темпу гравітаційної диференціації. Тобто є зерно

істини і в контракційній гіпотезі. Подальший розвиток цієї теорії, очевидно,

допоможе відповсти на багато нез’ясованих питань, і буде сформульована

нова теорія глобального тектогенезу з охопленням елементів давніших

тектонічних гіпотез.

Тепер розглянемо безпосередньо деформації земної кори та їхні причин.

Джерелом горизонтальних рухів, згідно з тектонікою літосферних плит, є

конвективні потоки в мантії. Їхній рух спрямований у боки від серединно-

океанських хребтів, а також континентальних рифтів і назустріч один одному

в зонах глибоководних жолобів і місцях зіткнення континентальних плит. Цей

рух відбувається зі швидкістю до 20 смантиметрів за рік. Короткочасні

горизонтальні рухи, які видбуваються лише в приповерхневих (до 1 км)

зонах, зумовлені дією гравітаційних сил. Це, по суті, великі осуви. У цьому

випадку нахил, необхідний для прояву гравітації, створюється підняттями,

тобто вертикальними рухами. Причини цих рухів можуть бути різними. Це

виплавлення і підіймання з астеносфери порівняно легких мас, а також

розігрівання літосфери над мантійними гарячими струменями. Занурення

кори в океанах пов’язане з поступовим охолодженням літосфери в разі її

віддалення від осі спредингу і досягає максимальних значень у зонах

глибоководних жолобів. Наслідком цих глибоких занурень можуть бути

процеси метаморфізму і гранітоутворення, що, відповідно, сприяє

збільшенню товщини легкої континентальної кори (гранітно-метаморфічного

шару) і його поступовому ізостатичному випливанню, а це веде до розвитку

первинних (епігеосинклінальних) гірських споруд. Відроджені гори

формуються під впливом вертикальних піднять, що є наслідком зіткнення

континентальних плит. Цей процес супроводжується збільшенням теплового

потоку , підняттям астеносфери і зростанням піднять. Наступна денудація і

зменшення загальної ваги гірської споруди спричиняє її ізостатичне підняття,

а нагромадження осадів у прогинах – опускання. Склепіннєві частини піднять

зазнають розтягу з утворенням грабенів і рифтів, відбувається опускання

їхніх донних частин і розходження країв. Тобто в природі простежуються

часті поєднання і взаємопереходи горизонтальних рухів у вертикальні, і

навпаки. Найінтенсивніші тектонічні деформації з утворенням лінійної