
- •4Безпосередньо пов’язані з вирішенням практичних завдань. Опрацювання
- •1898), Дж. Дена (1812-1895), француз е.Ог (1861–1927), росіянин Павлов
- •6Будова землі
- •7Складом відповідеє залізним метеоритам. Таке припущення добре
- •9Текстура - це характер взаємного розміщення компонентів, які
- •4000. Проте лише небагато з них у помітних кількостях (понад 5%) є в
- •10Розмір і форма граней різних кристалів мінералу можуть значно змінюватися,
- •11Граней конкретного мінералу можуть значно змінюватись, що зумовлене
- •12Голчастого, або волокнистого, зламу характерною є поверхня, покрита
- •14Особливість – різнозернистість, що є характерною ознакою напівглибинних,
- •15Одна з найважливіших ознак для з’ясування виду інтрузивної породи
- •25. Це проміжна порода між гранітом і діоритом. У порфіроподібних
- •16Фенокристалів Са-Na плагіоклазу , інколи кварцу , а також у меншій кількості
- •18Представлені авгітом, олівіном та основним плагіоклазом, рідше – піроксен і
- •20Осадові породи – це продукти поверхневого руйнування будь яких
- •21Зцементовані відміни називають брекчією (крупно-, середньо-, та
- •22(Harold c. Urey) з 1952 р., за якою трактують виникнення Сонця внаслідок
- •4 Млрд. Років існування Землі на її поверхні виникла гідросфера, що була
- •24Загальну зведену геохронологічну шкалу і визнано для фанерозою у масштабі
- •25Назви Уральських гір. Кембрійський період зафіксував стару назву
- •26Брахіопод, губок та ін. На підставі цих знахідок з’явилася змога розділяти і
- •28Важливу роль у заселенні людиною Америки відіграла Берінгія – суша
- •4,57 Млрд. Років.
- •34Тобто у 200 разів більше, ніж атмосфери, а отже, і відповідним є вплив цієї
- •35Дію має і кристалізація солей у капілярних тріщинках, а також коренева
- •36(Гіпс), карбонати (вапняки, доломіти, мергелі). За великих об’ємів розчинення
- •37Зі звітрюванням пов’язане і ґрунтоутворення.
- •38 Піщані пустелі та форми піщаного еолового рельєфу значно поширені в
- •39Геологічна діяльність поверхневих біжучих вод та
- •40Руйнівну силу . У разі виходу на рівнину швидкість потоку різко зменшується
- •41Поступово глибинна ерозія зменшується, і в ріці відбуваються процеси
- •42Коритоподібну в перерізі форму . На цьому етапі утворюються виникають і
- •4) Морські осади, які виникають у разі тимчасових підвищень рівня моря.
- •44Атмосферних опадів. У деяких випадках простежується надходження вод з
- •2) Напівпроникні – леси, нерозкладений торф; 3) непроникні – водотриви – це
- •4525% Екв.), 3) хлоридні (Cl
- •47Материкові, або покривні, льодовики, на відміну від гірських, дуже
- •48Такі, як різноманітні згладжені виступи і заглибини, названі кучерявими
- •49Озерно-льодовикові, або лімногляціальні, утворення. Це особливий тип
- •3,5 Тис. М і більше.
- •51Середньому 35‰. У внутрішньоконтинентальних морях солоність варіює в
- •52Дні, утворюючи так звані біогенні осади, або стають значною домішкою до
- •53Формується береговий вал асиметричного профілю з крутим береговим
- •54Затоплення і осушення в припливно-відпливному циклі; мілководна, або
- •56Підводні осуви захоплюють величезні маси осадів та переміщують їх до
- •57Осадонагромадження. У його складі є незначна кількість мангану (0,2–0,5 %) і
- •58На територіях, що були захоплені четвертинним зледенінням. Велика
- •59Озерні осади представлені теригенними (уламковими), хемогенними та
- •60(Біогенних) сполуках. Здебільшого сапропелі утворюються в невеликих
- •61Ч.Лайєлем у штатах Вірджинія та Північна Кароліна – Велике Дисмальське
- •62Прикарпатському та Закарпатському вугленосних районах простежується
- •64На біогліфи та механогліфи. Ієрогліфи трапляються серед осадових та
- •65Переважна більшість осадів нагромаджується в кінцевих ділянках стоку
- •66Факторів вивітрювання називають гіпергенезом. В цьому випадку
- •67Текстури в осадових породах дуже різноманітні, однак їх морфологічна
- •68 Ендогенні процеси
- •69Відбулося після танення останнього четвертинного льодовика, що привело до
- •70Горизонтальній площині, повторюючи вигини складки на місцевості в плані.
- •71Секунд і супроводжуються різкими поштовхами й коливаннями земної
- •73Тихоокеанського рухливих поясів. Середземноморський простягається від
- •75Рідкі продукти виверження – це лави. Їхня в’язкість може значно
- •900°С. Ультраосновні магми зрідка виливаються на поверхню. Вони
- •76Фумароли (температура до 100°с). Остання, п’ята стадія відповідає дуже
- •77Віднести: характер шляхів, по яких рухаються продукти вулканізма (лінійні
- •78В від типу виверження залежить і будова вулканічного апарата, а також
- •79Шарами застиглої лави різних періодів виверження. Найдавніші покриви
- •80Якому було виплеснуто біля 12,5 км3
- •82Кожен вулкан має свій неглибоко розміщений магматичний резервуар, у якому
- •84Нахилені від центральних частин масиву . Згідно з геофізичними
- •86Тоді, коли нема реліктових структурних ознак осадових чи магматичних
- •87Утворитися грейзени – породи, складені кварцом і слюдою. З ними дуже часто
- •89Процесів підняття глибоко метаморфізовані породи опиняються в умовах
- •90За текстурними ознаками серед метаморфічних порід виділяють такі
- •91Геоструктури. Розвиток геосинкліналей пов’язаний з глибинними розломами,
- •92Мезозойська (кимерійська) або тихоокеанська складчастість виявилася
- •94Академіка м.С.Шатського ці депресії названо авлакогенами. В них відзначена
- •6. Прояви магматизму не характерні і пов’язані лиш з тектонічно
- •95Проте головним напрямом еволюції земної кори з кінця докембрію було
- •96Контракційною гіпотезою, яка поширилася з 30-х років хіх ст. Її
- •1933), Якою дуже вдало пояснили утворення молодих океанів унаслідок
- •97Змогу сформулювати 1968 р. Гіпотезу , яка отримала назву нової глобальної
- •1,5 Млрд. Років історії Землі. Очевидно, ми можемо припустити, що
- •98Складчастості, насувів, шар’яжів пов’язані зі стискними зусиллями, що
96Контракційною гіпотезою, яка поширилася з 30-х років хіх ст. Її
запропонував француз Л. Елі де Бомон.
Контракційна гіпотеза ґрунтувалася на тому , що первісний стан Землі
був вогненно-рідкий. Поступове її охолодження від зовнішніх частин привело
до формування твердої земної кори. Подальше вистигання планети в цілому
зумовило до зменшення її об’єму , а отже і площі земної кори, що, відповідно
спричинило морщення. Унаслідок цього утворилися складки і складчасті
пояси. Спочатку гіпотезою важко було пояснити локалізацію цих структур у
певних зонах, однак поява вчення про геосинкліналі полегшила відповідь на
це запитання: виповнені осадами геосинкліналі і формують такі зони. Аж до
початку ХХ ст. на підставі цієї гіпотези успішно розвивалася тектоніка як
наука.
З початком ХХ ст. наука розвивалася, і гіпотезу Канта-Лапласа замінила
інша, згідно з якою Земля сформувалася внаслідок конденсації й ущільнення
холодної газо-пилової хмари. Сконденсована речовина внаслідок
розігрівання, зокрема й радіоактивного розпаду , була частково розплавлена і
розвивалася як планетарне космічне тіло. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
геологи виявили величезні насуви – напи – в складчастих областях, що можна
було пояснити лише надзвичайно великим зменшенням поверхні земної кори
за достатньо короткий час. Такі процеси з погляду контракційної гіпотези
виявились неможливі. Це стало причиною відходу багатьох учених від цієї
гіпотези, спонукало їх вдатися до пошуку нових пояснень глобальної
тектоніки.
Так була висунута гіпотеза значного розширення Землі (Хільгенберг ,
1933), Якою дуже вдало пояснили утворення молодих океанів унаслідок
розтріскування суцільної континентальної кори, однак не могли пояснити
процесу “закриття” давніх океанів і формування на їхньому місці складчастих
систем. Проте цією гіпотезою зовсім не могли пояснити, внаслідок яких
процесів так збільшився об’єм Землі.
Середина ХХ ст., ознаменувалася боротьбою концепцій мобілізму і
фіксизму. Мобілізм сформулював німецький геофізик Альфред Веґенер
(1912). Прибічники цієї концепції допускали можливість переміщення на
дуже значні відстані (тисячі кілометрів) великих материкових брил.
Прихильники фіксизму вважали неможливим відшарування кори чи
літосфери від підстильної мантії, тобто континенти повинні були займати
фіксоване положення (звідси і назва фіксизм).
Згідно з гіпотезою, яку сформулював Веґенер – гіпотеза дрейфу
(переміщення) материків, – усі материки на початку мезозою утворювали
єдиний материк Панею. В юрському періоді цей материк почав розпадатися
унаслідок чого виокремились сучасні континенти, а в розсувах між ними
виникли молоді океани. Підставою для цієї гіпотези стала подібність обрисів
материків, які розділені тепер Атлантичним океаном.
У середині ХХ ст. на якийсь час цю гіпотезу забули, проте знову
відродили як тектоніку літосферних плит у 60-х роках. Основою для цього
послугували відкриття після Другої світової війни, а саме: підтвердилось
існування астеносфери; було відкрито світову систему океанських хребтів з
центральними рифтовими долинами; доведено різку відмінність у будові
океанської і континентальної кори; відкрито смугасті магнітні аномалії в
океанах; виявлено зменшення товщини осадового шару в напрямі до осей
хребтів; відкрито палеомагнетизм, тобто збереження породами орієнтації
маґнетичного поля часу їхнього утворення.
На підставі цих відкриттів у 1961–1962 роках американські вчені Г.Хес
(геолог) та Р.Дітц (геофізик) висловили з гіпотезу про утворення океанів під
час розсування континентів унаслідок розширення рифтів, розвинутих у
центральних частинах підводних серединно-океанських хребтів, де
зароджується нова кора океану . Цю гіпотезу назвали гіпотезою спредингу, або
розширення океанського ложа. Подальші дослідження та відкриття дали