95Проте головним напрямом еволюції земної кори з кінця докембрію було

розширення площі платформ завдяки геосинкліналям, тобто розширення

платформ і зменшення геосинкліналей.

Орогени – це гірські складчасті споруди, які виникли на місці

геосинкліналей. Вони сформувалися внаслідок дії орогенічних тектонічних

рухів достатньо швидко, епізодично (орогенічні фази). Головним наслідком

орогенічних рухів є складкоутворення, яке змінюється загальним підняттям –

гороутворенням.

Епіплатформні орогенні пояси є специфічними структурами після-

платформного розвитку деяких регіонів. До нихналежать системи гірського

поясу Центральної Азії: Тянь-Шань, Алтай, Саяни та ін. Ці сучасні

високогірні гірські споруди виниели не безпосередньо після формування та

підняття складчастих геосинклінальних систем, а на місці вже сформованої

платформи. Яскравим прикладом є Тянь-Шань, північна частина якого

перетворена в платформу вже в післякаледонський час (епікаледонська

платформа), а південна – у післягерцинський. Упродовж мезозою та

палеогену ця територія зазнала інтенсивних процесів денудації, які вирівняли

рельєф. Проте в неогені та четвертинному періоді тут значно активізувались,

тектонічні рухи –відбулися підняття та прогинання земної кори. На цьому

місці сформувався високогірний рельєф сучасного Тянь-Шаню, де найвищі

підняття чергуються з глибокими депресіями. Загальний розмах тектонічних

рухів за цей час перевершив 10 км. На вершинах гір збереглися поверхні у

формі склепінь, тоді як у прогинах простежуються зворотні форми. Виникли

ніби велетенські хвилеподібні складки. Водночас системами глибоких

розломів гірські хребти відділені від западин, земна кора розділена на окремі

блоки, які переміщуються з різними швидкостями або в різних напрямах.

Переважають вертикальні рухи. Поєднання блокових рухів та хвилеподібних

вигинів створює своєрідну брилово-хвилясту структуру , що дуже характерна

для гір Тянь-Шаню. В Алтайській гірській системі переважають брилові

структури, які є проявом вищого ступеня консолідації фундаменту .

Отже, за геологічною будовою гірські споруди можуть бути

складчастими, брилово-хвилястими та бриловими. Останні два типи

розглядають як епіплатформні оргенні пояси.

Причини тектонічних рухів

Про рухи земної поверхні було відомо ще в античні часи. Тоді ж люди

замислились над проблемою їхнього виникнення: яке їхнє підґрунтя, що

приводить до вулканічної діяльності? Думки були різними, відомі і серйозні

тодішні суперечки. Уже в Давній Греції одна група вчених бачила зміну

поверхні землі як дію біжучих вод: розмивання її ріками, вливання вод у

підземні карстові порожнини з подальшим провалом склепінь підземних

печер, зміни рівня моря, а інша – як діяльність підземного вогню. Перший

напрям назвали нептунізмом, другий – плутонізмом (Нептун у грецькій

міфології – бог моря, Плутон – бог підземного вогню). Останнім

представником нептунізму був засновник наукової геології німецький

природодослідник А.Г.Вернер. У другій половині ХVІІІ ст. розвивинулася

нова гіпотеза – гіпотеза піднять, якою намагалися логічніше пояснити рухи та

деформації земної кори і магматизм. Саме це стало силою, яка зруйнувала

підвалини нептуністичної гіпотези. Апологети цієї гіпотези вважали, що

причиною піднять є розтоплена магма, яка, піднімаючись з глибин,

спричинює відповідні рухи, а іноді і виливається на поверхню. Складчастість

– це вторинне явище, спричинюване розсувом унаслідок вкорінення магми, а

також сповзання товщ порід зі схилів новоутворених піднять.

Подальші дослідження, особливо геологічне картування європейських

вугільних басейнів, засвідчили, що прямого зв’язку між магматизмом та

складчастістю нема. Це зумовило заміну гіпотези піднять новою