94Академіка м.С.Шатського ці депресії названо авлакогенами. В них відзначена

вища тектонічна активність, значніші потужності осадових комплексів,

своєрідна тектоніка. Наприклад, Дніпровсько-Донецька западина в часі від

девону до юрибула авлакогеном. На неї накладена крейдова синекліза.

Переважний розвиток авлакогенів приурочений до початкового етапу

формування платформ і його навіть виділяють як окремий авлакоґеновий

етап. Розрізняють також крайові перикранонні прогини, що розташовані на

периферії платформ і межують з суміжними геосинклінальними поясами,

наприклад, Балтійсько-Прутський складний перикратонний прогин на

південному заході Східноєвропейської платформи, Прикаспійську западину з

потужними (до 20 км) осадовими комплексами теж можна трактувати як

своєріднее перикратонне занурення краю цієї платформи. Дрібніші

структурні складчасті форми представлені валами, брахиантикліналями і

брахисинкліналями, куполами, мульдами та флексурами. Значне поширення

мають соляні куполи в Дніпровсько-Донецькій та Прикаспійській западинах.

6. Прояви магматизму не характерні і пов’язані лиш з тектонічно

активними зонами вздовж великих розломів. Вони виражені

тріщинними виливами переважно основної базальтової лави, а

також утвореннями трубок вибуху (залишки вивідних каналів давніх

вулканів). Водночас простежуються і пластові інтрузії – сили і

дайки основного складу . Такі платформні комплекси об’єднують

загальною назвою трапи, наприклад, трапи Індостанської та

Сибірської платформ. Магматизм на платформах виявляється

переважно на початкових стадіях становлення (авлакогенний етап),

або під час горотворення в суміжних геосинкліналях.

Вік платформ визначається відношенням віку складчастого або

кристалічного фундаменту (який визначають за часом закінчення

геосинклінального розвитку) з віком початку розвитку осадового плаща. За

цією характеристикою виділяють давні та молоді платформи. До давніх, або

докембрійських, належать платформи, фундамент яких сформувався в

докембрійському часі, – Східноєвропейська, Сибірська, Північноамери-

канська та ін. В їхніх межах фундамент інтенсивно зім’ятий,

метаморфізований до високих стадій, містить велику кількість гранітних та

інших інтрузій, через що його називають також кристалічним.

До молодих платформ належать геоструктури, вік складчастого

фундаменту яких є байкальським (пізній рифей – середній кембрій),

каледонським чи герцинським. Відповідно вони будуть називатися

епібайкальськими, епікаледонськими, епігерцинськими.

Після закінчення етапу геосинклінального розвитку поверхня

складчастої області зазнає ітенсивного денудування, зниження, вирівнюється

її рельєф. В розвитку платформи виділяють два різко відмінні етапи з різною

спрямованістю тектонічних рухів, а отже і тектонічних процесів, що з ними

пов’язані. На першому етапі відбувається занурення, з огляду на що

простежується морська трансгресія і нагромадження морських осадів. Це

занурення пов’язане із суміжними геосинкліналями, однак дещо затримане в

часі. Відбувається подрібнення фундаменту розривами і переміщення

окремих брил. Водночас формуються синеклізи та переривчасті, нерідко

коробчасті складки, які відображають блокові рухи кристалічного

фундаменту . У разі переходу в пізніші стадії циклу спрямованість рухів на

платформі інша. Опускання змінюються загальним підняттям з регресією

моря. В окремих прогинах, частково або повністю відшнурованих від моря,

нагромаджуються вугленосні (у гумідному кліматі) або соленосні (в

аридному) відклади. Кожен тектонічний цикл завершується загальним

підняттям платформи. На цьому етапі завершується формування платформної

складчастості. Описана загальна схема спрямованого розвитку платформ у

кожному тектонічному циклі може мати свої характерні особливості, які

частково змінюють загальну тенденцію, ускладнюючи ті чи інші процеси.