92Мезозойська (кимерійська) або тихоокеанська складчастість виявилася

головно чином в юрському періоді і, частково, в крейдовому . З нею пов’язане

формування складчастості в межах азійської частини Тихоокеанського поясу

– північний схід Сибіру та Далекого Сходу . На Україні її прояви відомі в

Гірському Криму , складчастому фундаменті Степового Криму , де юрські

відклади зім’яті в складки і метаморфізовані до філітової стадії.

Альпійська складчастість є наймолодшою і виявилася в кайнозої. В цей

час формувалися Альпи, Апенніни, Карпати, Кавказ та інші гірські складчасті

системи. Терени розвитку альпійської складчастості представлені рядами

гірських хребтів та глибоких депресій. Для цих територій характерні сильні

землетруси і місцями активний вулканізм. Це свідчить про сучасну активність

тектонічних процесів, тобто активний етап горотворення.

Складчасті області за віком називають згідно з назвами епох чи фаз

складчастості, що їх сформували. Наприклад, області каледонської,

байкальської складчастості, альпіди та ін. За фазами складчастості

визначають прояви салаїрської чи таконської складчастості, австрійську фазу

тектогенезу та ін.

Платформами називають порівняно стійкі ділянки земної кори, що

виникли на місці консолідованих складчастих споруд. За часом утворення

виокремлюють давні і молоді платформи. Для давніх платформ характерною

ознакою є чітко виражена двоповерхова тектонічна структура: перший

структурно-тектонічний поверх представлений складно побудованим

складчасто-метаморфічним кристалічним фундаментом архейсько-

ранньопротерозойського віку , другий – це чохол платформи, представлений

комплексами фанерозойських осадових утворень порівняно невеликої

товщини (у занурених ділянках до 10–12 км) з доволі простою тектонічною

будовою (горизонтальне і субгоризонтальне залягання шарів та незначна їхня

порушеність). Нема значних проявів магматичної діяльності Це великі

переважно рівнинні ділянки земної кори неправильної кутастої форми. Така

конфігурація зумовлена обмеженням території платформ різноспрямованими

зонами випрямлених ділянок глибинних розломів, які відокремлюють

платформи від суміжних геосинкліналей та орогенних областей.

Для молодих платформ різко відмінною є структура фундаменту .

Фундамент сформований складно дислокованими комплексами різновікових

утворень – від пізньодокембрійських до мезозойських включно. Отже, на

відміну від кристалічного для давніх платформ, тут фундамент (нижній

структурно-тектонічний поверх) є складчастою спорудою,його називають

складчастим фундаментом. Відмінна і конфігурація молодих платформ. Ці

платформи звичайно неправильних обрисів і ніби охоплюють з різних боків

давні платформи. Назви їм дають територіально з уточненням віку.

Наприклад із заходу до Східноєвропейської платформи прилягає молода

Західноєвропейська платформа байкальсько-герцинського часу утворення. Це

означає, що її складчастий фундамент утворений структурами байкальського,

каледонського та герцинського циклів тектогенезу , і лише після цього

відбулась кратонізація території. Тому названо її за останньою герцинською

орогенією – герцинська Західноєвропейська платформа.

Як найяскравіший приклад давніх платформ наведемо характерні

особливості геологічної будови давніх Східноєвропейської та Сибірської

платформ.

1. У їхній будові виділяють два головні структурно-тектонічні

поверхи – нижній і верхній. Нижній сформувався внаслідок

консолідації доплатформних геосинклінальних утворень та

складений дуже інтенсивно дислокованими і

метаморфізованими скельними породами, що пронизані

численними інтрузіями та розбиті розломами. Його називають

кристалічним фундаментом платформи, її цоколем. Верхній –

це осадовий плащ (чохол, покрив) платформи. Складений він

93шарами осадових порід, що порівняно спокійно залягають. В

окремих регіонах фундамент виходить на денну поверхню або

безпосередньо під кайнозойські утворення. Такі ділянки

платформ називають щитами (Канадський щит Північно-

Американської платформи, Український і Балтійський

Східноєвропейської, Алданський Сибірської та ін). Ділянки

платформ, де фундамент занурений на глибину і перекритий

комплексами осадових порід значної товщини, називають

плитами (наприклад, Скіфська плита Східноєвропейської

платформи).

2. Порівняно незначна амплітуда вертикальних коливань земної

кори з градієнтом, на порядок меншим, ніж у

геосинклінальних областях. Такого типу рухи (одного знака)

захоплюють великі території. З ними пов’язані великі морські

трансгресії і регресії.

3. Осадові формації платформ поділяють на два типи:

континентальні і морські. В початкові етапи формування осадового плаща

простежувалися дельтові, лагунні та озерні осади – сіроколірні піщано-

глинисті утворення, нерідко вугле- (для молодих платформ) або гіпсоносні.

Вони утворюють так звану базальну лагунно-континентальну формацію.

Подальший розвиток трансгресії моря привів уже до утворення мілководних

піскуватих та піскувато-глинистих відкладів нижньої, або трансгресивної

морської теригенної формаці, а подальший процес прогинання – до

утворення карбонатної платформної формації. До цієї формації належать

потужні товщі писальної крейди та мергелів крейдового віку на

Східноєвропейській платформі. Наступна стадія пов’язана з відступом і

обмілінням моря: в умовах аридного клімату нагромаджувалися мілководні

морські та континентально-лагунні відклади – піски, глини, мергелі,

черепашкові вапняки, гіпси, солі. Це так звана евапоритова червоноколірна

формація. В гумідних областях нерідко розвивалася паралічна вугленосна

формація, складена сірими глинами, пісковиками, з прошарками вапняків та

вугілля.

Після регресивного циклу на платформах усталився континентальний

режим, і формаційний ряд завершився рядом континентальних формацій.

Головне місце серед них посідають за умов аридного клімату –

червоноколірна теригенна континентальна формація, а за умов гумідного –

каолін-кварцово-піщана. В особливу групу виділяють покривно-льодовикову

формацію.

4. Потужність осадового плаща платформ порівняно невелика і

становить 2–5 км, і лише в окремих депресіях тривалого розвитку вона

зростає до 8–10 км і більше.

5. Тектоніку осадової товщі характеризує пологе та субгоризонтальне

залягання шарів, яке в окремих місцях ускладнене пологими ізольованими

складками або групами складок (переривчаста складчастість). Найбільшими

платформними структурними елементами з достатньо повно розвинутим

плитним комплексом осадових товщ є синеклізи. Це великі за площею пологі

депресії (улоговини) ізометричної, рідше видовженої конфігурації. Їхні осьові

розміри можуть досягати сотень і навіть тисяч кілометрів з відповідною

площею. Падіння шарів тут дуже пологе – перші метри на кілометр.

Наприклад, це Українська крейдова синекліза (Дніпровсько-Донецька

западина по відкладах крейдової системи), Московська синекліза з

поперечником близько 1300 км.

Великі платформні підняття називають антеклізами, наприклад,

Воронізька антекліза Східноєвропейської платформи. Крім цих структур, у

будові платформ виділяють жолобоподібні лінійно орієнтовані тектонічні

депресії, обмежені по довжині глибинними розломами. Вони простягаються

на сотні кілометрів за ширини від десятків до 200 км. За пропозицією