87Утворитися грейзени – породи, складені кварцом і слюдою. З ними дуже часто

пов’язані родовища каситериту (Sn), флюориту , топазів та ін.

У разі дії гарячих розчинів на основні та ультра основні породи

утворюються серпентиніти, талькові та хлоритові сланці. Якщо гази і розчини

не можуть вийти на поверхню і діють у межах магматичного тіла на глибині,

то виникає автометаморфізм, тобто порода змінюється внаслідок власних

еманацій. Тут відбуваються процеси серпентинізації, хлоритизації,

альбітизації та ін. Дуже важливим у цьому випадку є збільшення об’єму

нової породи (до 15%) з утворенням відповідних структурних форм у вмісних

товщах.

Регіональний (динамотермальний) метаморфізм поширюється на

великі площі (імовірно, тисячі кілометрів квадратних). Це найпростіший і

найпоширеніший тип метаморфізму . Його іноді називають метаморфізмом

занурення. На його частку припадає головгна маса метаморфічних порід на

Землі. Метаморфічні змінни захоплюють величезні товщі порід на значних

площах. Загалом ступінь метаморфічного перетворення порід визначений

усіма факторами – тиском, температурою та дією флюїдів. Деформації, які в

цьому разі виявляються, створюють умови для розвитку орієнтованих

структур (сланцюватих, смугастих) у новоутворених породах. Регіональний

метаморфізм можливий внаслідок дії великих гранітоїдних інтрузій, проте

основним фактором тут виступають прогресивні зміни, які прямо

корелюються, за геологічними даними, із стратиграфічною глибиною

занурення.

Звичайно регіональний метаморфізм тяжіє до складчастих областей

різного віку . Найглибших змін зазнали скелі, виведені тепер на поверхню в

межах давніх щитів: Українського, Балтійського, Канадського та ін. Такі ж

метаморфічні породи є й у фундаменті давніх платформ. Складність процесів

метаморфізму не дає змоги однозначно відповісти на питання проприроду

походження цих порід. Свого часу І.Д.Лукашевич, У.Грубенман, П.Ніглі та

інші запропонували схему , згідно з якою для метаморфізму визначальна є

глибина цих процесів, за нею виділені відповідні зони або пояси: для

метаморфізму була глибина цих процесів з виділенням відповідних зон або

пояси: епізону , мезозону та катазону . В епізоні прояви метаморфізму

порівняно слабкі. Вони відбуваються при поміркованих температурах та

невеликих літостатичних тисках, однак тут можуть виявлятися значні

стресові навантаження (односторонні тиски). Мезозона пов’язана з більшими

глибинами, що передбачає вищі температури і тиски. У катазоні (нижній)

дуже високі температури (на межі плавлення) і літостатичний тиск. Ці

уявлення є досить схематичними і далеко не повністю відповідають

розумінню всіх складнощів процесу метаморфічних перетворень. З огляду на

це деякі вчені (В.М.Гольдшмідт та ін.) давно зазначали, що потрібно відійти

від застарілих поглядів про виняткову роль глибини в процесах регіонального

метаморфізму , оскільки цей процес значно складніший. У 1915 р. фінський

учений П.Ескола запропонував поділ метаморфічних порід на фації за

певними мінеральними асоціаціями, які свідчать про умови формування

порід. Подальшими його дослідженнями, а також працями інших учених

уточнено класифікації метаморфічних фацій, особливості їхнього поширення,

приуроченість до них певних корисних копалин.

Залежно від співвідношень тисків і температур виділяють декілька

фацій регіонального метаморфізму .

1. Низькотемпературні фації: низьких тисків – фація зелених

сланців, високих тисків – фація глаукофанових сланців

(глаукофан – лужний амфібол).

Температури тут порівняно невисокі і не перевищують 250°С, через що

механічні процеси переважають над хімічними. У складі новоутворених

мінералів є хлорити, серицит, тальк, які й утворюють відповідні породи –

хлоритові, серицитові, талькові і філітові сланці, що формуються як з

88осадових, (параметаморфічні), так і з магматичних (ортометаморфічні)

порід.

2. Епідот-амфіболітова фація розвивається при температурі від

250 до 400°С. Тут головними мінералами є епідот, альбіт,

мікроклин, амфіболи, мусковіт, воластоніт та ін.

3. Середньотемпературна фація – амфіболітові. Її температурні

межі – від 400 до 700°С. З низькими тисками пов’язана фація

кордієрит-амфіболітова, середніми – альмандин-

амфіболітова.

4. Високотемпературні фації (температура 700–1500°С, тиск близько 5

МПа) – це гранулітова (грануліти – глибокометаморфізовані породи

кварц-польовошпатового складу з гранатами) й еклогітова (еклогіт

– це глибокометаморфізовані піроксен-гранатові породи, які

виражають найглибинніший метаморфізм за дуже високих тисків

(20-30 кбар)і температурия (понад 1500°С)).

5. Особливу стадію регіонального метаморфізму в глибоких зонах

геосинклінальних областей, називають ультраметаморфізмом, або

гранітизацією. Це найвищий ступінь метаморфізму , пов’язаний з

дією усіх факторів у найбільших їхніх проявах – температури, тиску ,

дії глибинних флюїдів. Для цього процесу характерне повне

(палінгенез) або часткове (анатексис) плавлення порід. Утворені

розплави втискуються в товщі навколишніх порід унаслідок

збільшення об’єму і підвищення тиску під час розплавлення,

утворюючи специфічні породи – мігматити.

Під час гранітизації внаслідок плавлення зменшується в’язкість порід і

на 14–15% збільшується їхній об’єм, це веде до того, що гарячі

напіврозплавлені граніти на глибині 10–15 км під дією тектонічних зусиль та

вагою перекривних товщ починають витікати з одних місць і переміщатися в

інші. За таких умов вони формують гранітові (гранітогнейсові, мігматитові)

куполи – глибинні діапіри, унаслідок їхнього формування деформуються

навколишні породи, а також і ті, які складають купол, утворюючи дуже

інтенсивно зім’яті товщі.

Зазначимо, що простежуються прояви метаморфізму , звичайно

локальні, які є специфічними випадками зміни уламків порід, занурених у

гарячу магму , особливо в базальтові лави, з високою температурою і

низькихмх тиском. Це так званий пірометаморфізм. Тобто відбуваються

процеси оплавлення, про які зазначено вище, проте внутрішня структура

таких уламків (особливо більших) мало змінена.

Дислокаційний метаморфізм виявляється локально. Цим терміном

називають породи, що розвинулись у зонах інтенсивних деформацій,

зокрема,на межі двох геологічних тіл, що контактують. Близькі умови

(високий тиск і низька температура) можуть виникнути і в разі

складкоутворення. Такі умови формуються завдяки всебічному і стресовому

(орієнтованому) розвитку тиску . У випадку дислокаційного метаморфізму

відбуваються інтенсивні зміни текстури і частково мінерального складу

породи. Тоді виникають сланцеві текстури – мінерали, розташовані

паралельно довгим осям, що орієнтовані перпендикулярно до напряму тиску .

Це зумовлює розсланцювання породи на окремі, інколи дуже тоненькі плитки

з блискучими поверхнями, на яких представлені шаруваті силікати з

досконалою спайністю.

Якщо ж дислокаційний метаморфізм виявляється з роздавлюванням

порід (катакластичний метаморфізм), то утворюються породи з брекчієвою

та подібними текстурами.

Специфічним проявом метаморфізму є діафторез, або регресивний

метаморфізм. Це сукупність процесів, пристосування високометаморфізо-

ваних порід до умов нижчих ступенів метаморфізму . Внаслідок тектонічних