84Нахилені від центральних частин масиву . Згідно з геофізичними

дослідженнями вертикальні розміри батолітів сстановлять 6–10 км. Характер

будови нижньої поверхні (підошви) кінцево не з’ясований. Як звичай но

вона нерівна, нерідко звужується до низу , набуваючи форми звуженого магмо-

підвідного каналу , причому таких каналів може бути декілька.

Гарполіти є величезними тілами, що витягнуті між шарами вмісних

порід. Вони утворюються на значних глибинах недалеко від магматичного

вогнища. В розрізі гарполіт нагадує серп, з чим пов’язана його назва –

“серпоподібний камінь”. Ці тіла складенні породами як кислого, так і

основного складу .

Штоки – це інтрузивні тіла з площею виходу на поверхню до 100 км2

.

Вони складені переважно гранітоїдами, рідше – породами іншого складу , у

тому числі аж до ультраосновних. Форма штоків округла, витягнута, інколи

неправильна. У разі вкорінення вони порушують вмісні породи, формуючи

прилеглих частинах невеликі складки.

Лаколітами називають невеликі (до 3-6 км у поперечнику) грибоподібні

тіла, межі яких згідні з заляганням навколишніх порід. Утворюються вони

внаслідок втискування магми в ослаблені міжпластові або міжформаційні

зони. Це одна з найпоширеніших форм гіпабісальних інтрузій.

Лопотіти – це увігнуті тарілкоподібні тіла. Вони утворюються

переважно внаслідок вкорінення основних, ультраосновних і лужних магм. За

розмірами дуже різні – від невеликих тіл до складних форм з поперечником у

сотні кілометрів (наприклад, Бушвельдський лополіт витягнутий на 300 км).

Факолітами називають невеликі інтрузії, які мають серпоподібну

форму в розрізі. Вони утворюються в ядрах антикліналей, рідше –

синкліналей.

Сили, або інтрузивні поклади виникають унаслідок вкорінення

переважно основної магми згідно з нашаруванням на невеликій глибині.

Належать до категорії гіпабісальних інтрузій. Вони можуть бути одиничними

або багатошаровими і чергуватися з шарами осадових порід. Разом з

ефузивними покривами сили утворюють єдину трапову формацію. Такі

комплекси відомі на Сибірській платформі, Деканському плато в Індії та

інших місцях.

Останні чотири форми належать до типу згідних інтрузій, тобто вони

вкладаються в міжпластові ділянки, не порушуючи суцільності шарів, між

якими вкорінюються.

До незгідних, або січних інтрузій, крім батолітів, штоків та гарполітів,

належать і деякі менші інтрузивні форми, зокрема, неки, дайки і жили.

Неки – це частини давніх вулканічних апаратів центрального типу ,

тобто значно знищені ерозією вулканічні апарати без верхньої частини. Тобто,

це частково еродовані вулканічні жерла. Вони заповнені застиглою магмою

інколи з уламковим матеріалом.

Дайками називають тріщинні інтрузії у вигляді плоских плитоподібних

магматичних тіл. Розміри дайок надзвичайно різні: від десятків сантиметрів

до сотень кілометрів у довжину з потужностями в сотні і тисячі метрів. У

Зімбабве відома велетенська дайка, яка заповнює розсув. Вона витягнута на

540 км за потужності від 3 до 13 км. Однак переважна частина дайок має

довжину сотні або десятки метрів з потужністю в декілька метрів.

На відміну від правильних плитоподібних дайок, магматичні жили є

неправильними формами, часто з багатьма вигинами, відгалуженнями, зі

змінною потужністю. В них трапляються різні за мінеральним і хімічним

складом породи, частіше ж основного ряду .

Усі інші відгалуження від різних інтрузивних тіл називають апофізами

(язиками).

Метаморфізм

85Метаморфізм – це процес зміни порід під дією підвищених тисків і

температур при активній дії флюїдів. Дуже зрідка трапляються метаморфічні

породи, утворені лише під дією одного з цих факторів (або одного типу

метаморфізму). Переважно ж поширені поліметаморфічні породи під час

утворення яких виявилося декілька етапів метаморфізму з різними формами

впливу на речовину породи. Цей термін увів у геологію Ч.Лайєль. Сама ж

назва взята з грецької мови, де слово “метаморфоз” означає переродження.

Метаморфічні породи формуються з попередньо розвинутих (старших)

осадових, метаморфічних та магматичних порід у разі зміни їхнього

мінерального складу та структури. Метаморфічні зміни полягають у

молекулярній перебудові старих сполук і утворенні нових, які є стійкішими за

цих умов: нові мінеральні асоціації, звичайно, будуть складені мінералами із

щільнішою кристалографічною упаковкою, а орієнтація кристалів (за

наявності шаруватих та видовжених структур) – дуже чітко вираженою.

Рідше виникають масивні текстури. Якщо метаморфізм відбувається без

надходження нових і винесення старих компонентів, то хімічний склад

породи не змінюється. Це ізохімічний метаморфізм. Метасоматоз, або

метасоматичний метаморфізм, виникає в разі надходження певних

сторонніх компонентів з інших джерел (мантії, магми); переносять їх у цьому

випадку переважно флюїди.

Головним чинником перетворень при ізохімічному метаморфізмі

виступають зміни фізичних умов існування скельних порід. І набагато рідше

нарівні з ними певну роль відіграють хімічні фактори. Основними змінними

фізичних умов виступають спрямовані тиски і температури. Важливою

складовою виступає літостатичний та гідростатичний тиск.

Утворення метаморфічних порід передбачає досить широкий проміжок

тисків і температур, що визначене, з одного боку кінцевими умовами

становлення осадових порід (порівняно низькі тиски і температури), а з

іншого – магматичними породами, які кристалізуються при високих

температурах та в широкому діапазоні тисків: від низьких у разі вулканізму

до високих у випадку плутонічної магматичної діяльності. Саме між цими

двома типами умов є великий інтервал тисків і температур, з якими

пов’язаний метаморфізм.

Прояви метаморфізму мають значне поширення. Значна частина скель

(порід), які містяться на поверхні в межах щитів, а також підстеляють осадові

товщі, зокрема в межах континентів, належать до типу метаморфічних.

Очевидно, що головна маса земної кори і частина верхньої мантії складені

метаморфічними породами.

На значних площах дуже еродованих гірських систем і давніх щитів або

у порівняно незначних облямівках інтрузивних масивів можна виявити проди,

які колись були осадовими або магматичними, однак тепер за структурою та

мінеральним складом різко від них відрізняються. Такі породи належать до

метаморфічних. Під час детальних досліджень навіть у повністю

перекристалізованих породах вдається спростежити успадковані найдрібніші

особливості дометаморфічних структур. Наприклад, такі деталі будови

вулканічних порід, як мигдалини (виповнені кальцитом чи іншими

мінералами каверни) і навіть подущаста окремість вулканічних порід,

зберігаються в породах, мінеральний склад яких тепер повністю відповідає

умовам кристалізації в разі низькотемпературного метаморфізму . В

метаморфізованих осадах із успадкованою від шаруватості смугастістю

вдається розрізнити рештки фауни, яка може бути складена

високотемпературним силікатом – воластонітом (Ca6[Si6O17]O), що утворився

з вапняків під дією на них активного комплексу [SiO4] магми.

Отже, головною ознакою метаморфізму є зміна мінерального складу

первинних порід. Тривалий досвід вивчення метаморфічних товщ дає змогу

вже за одним мінералом або асоціацією мінералів однозначно

схарактеризувати метаморфічне походження якоїсь скельної породи навіть