78В від типу виверження залежить і будова вулканічного апарата, а також

форми залягання вулканогенної речовини. Серед вивержень, а значить і

вулканів, виділяються: центрального типу, тріщинні, деякі вулканологи в

окремий тип виділяють ще ареальні.

Вулкани центрального типу мають в плані форму близьку до округлої, а

вулканічний апарат представлений різноманітними конусами, щитами,

куполами. Вершина цих споруд увінчана кратером – вулканічною лійкою,

або чашею. В ідеальному випадку кратер розміщений на вершині

нагромаджених вулканічних продуктів і при достатньо частому їх

надходженні, зростають розміри вулкану , кркткр піднімається все вище. Від

нього в глибину відходить канал трубовидної форми, яким з глибини

підводиться магма до поверхні – жерло вулкану. Кратери можуть займати і

ексцентричну позицію, а в деякеих вулканів їх може бути декілька, багато з

яких можна вважати головними. Великі вулкани, такі як Ключевська сопка на

півострові Камчатка, Етна на острові Сицилія з тягом часу покриваються

численними, інколи сотнями, дрібніших побічних або паразитичних кратерів.

У таких вулканів кожне наступне виверження супроводжується появою нових

паразитичних кратерів, в той час як давніші стають не активними. Кратери

часто, майже при кожному виверженні, змінюють свії форми. Експльозії

супроводжуються обвалом стін кратера і його розширенням, а лава знов їх

заповнює. В час активізації піднімається дно кратера, а в періоди між

виверженнями воно опускається. В кратерах періодично або постійно можуть

існувати лавові озера. Рівень лави в них теж не є постійним. Наприклад, час

від часу в кратерах Кілауеа на Гавайських островах чи Ньірагонго та Ерта-

Але в Східноафриканських рифтах, рівень стояння лави підвищується і

знижується. При виверженні дуже густих лав в кратерах формуються

екструзивні куполи, які виповнюють їх або навіть можуть вивищуватиси на

сотні метрів над ними і закупорювати канал. Таке закупорювання може бути

причиною катастрофічних експлозивних вивержень.

Форма вулканів центрального типу також у значній мірі залежить

відвязкості та газонасичкенолсті лави. Рухливі та дуже гарячі лави основного

складу швидко розтікаються навколо центрального каналу , внаслідок чого

при багаторазовому повторенні нашарування таких потоків виникають плоскі

щитові вулкани. Їхні схили мають досить пологий нахил, переважно 3–6°, і

лише безпосередньо біля кратера – від 7 до 8°. Діаметр основи вулканів

нерідко в двадцять разів перевищує висоту . Кратери щитових вулканів подібні

на широкі плоскодонні котли з крутими берегами. Якщо в кратері є канали

для підпливу і відпливу лави на дні кратерів може відбуватися конвекція, яка

сприяє виникненню киплячих озер. В поперечнику кратери можуть довягати

від 100 до 2000 м. Прикладом подібних щитових вулканів є океанські вулкни,

але їх можна спостерігати лише там, де вони виходять з-під рівня води – в

Ісландії чи на Гаваях. На відміну від вулканів Ісландії лише надводні частини

гавайських щитових вулканів Мауна-Лоа та Мауна-Кеа досягають

велетенських розмірів, хоча це лише вершини вулканічних споруд

океанського дна. Найпоширенішими з цього типу вулканів є ефузивні, або

лавові вулкани. В них переважають виливні процеси, за яких лава виливається

на поверхню й у вигляді потоків тече по схилах вулканічної гори. Приклади

таких вулканів – Гавайські, островів Самоа, Ісландії та ін. Лава у вулканах

основна базальтова, рухлива, високотемпературна (до 1300°С). У кратерному

озері вулкана Мауна-Лоа лава перебуває у безперервному конвективному русі.

Рівень її то знижується, то підвищується. Під час вивержень вона

переливається, заливає увесь кратер, діаметр якого по довгій осі перевищує 5

км, і утворює величезне лавове кипляче озеро. Переповнивши кратерне озеро,

лава виливається на схили вулкана і з величезною швидкістю тече по його

схилах. Швидкість руху базальтових лав досягає 20–40 км/год. Довжина

потоків може доходити до 80–100 км. Характером такої рідкої і рухливої

магми визначена і будова вулканічного апарата, який складений переважно