77Віднести: характер шляхів, по яких рухаються продукти вулканізма (лінійні

або тріщинні виверження, виве,рження центрального типу); фізичний стан

продуктів виверження (гази, рідкі, в’язкі, сипкі викиди, квазітверді лави,

уламки вулканічного апарату); кількість виверженого матеріалу; тип

вулканічної діяльності (ефузивна, експлозивна, змішана); середовище

виверження (наземне, підводне, підлідне). Розглядаючи вулкани найчастіше

дотримуються основного правила поділу їх на лінійні і центральні. Хоча

інколи неясно, де слід проводити межі між ними. Адже в лінійних зонах

відзначають окремі центри вивержень, які розташовані на певній віддалі один

від одного. Деякі дослідники припускають, що усі вулкани зв’язані з

лінійними ослабленими зонами земної кори.летальні геологічні дослідження

свідчать про те, що вулкани, які мають форму конічних гір з кратером, тобто

вулкани центрального типу , цілими ланцюжками посаджені на системи

великих тріщин. Відомі випадки, коли безпосередньо перед виверженням на

поверхні виникала велика тріщина, вздовж якої починали діяти багато

кратерів. З плином часу їхня активність зменшується, а викиди

зосереджуються в кількох великих або одному кратері, який уже буде

віднесений до вулканів центрального типу . Часто вулкани приурочепні до

перетину ліній розломів.

Добре вивченими давніми вулкнами палеогенового часу є алмазоносні

кімберлітові жерловини, так звані трубки Південної Африки, які свідчать про

експлозивний вулканізм. На поверхні трубка виповнена туфовою вулканічною

брекчією, яку називають “синя земля”. Усі трубки мають конисоподібну

будову і звужуються доьнизу . На великих глибинах вони зєднані з тріщинами,

виповненими ультраосновною магмою. Отже, ми бачимо, що магма

вкорінюється в тріщинувату зону і далі, виходячи з неї, перетинає “ослаблені

місця” земної кори, внаслідок чоговідбуваються виверження центрального

типу . Таким чином поділ вулканів на лінійного і центрального типу може бути

зроблений лише для форми їхнього прояву на поверхні. Крім того, певні риси

морфології вулканів, а також переважаючий характер вивержень дають

можливість виділити з них найтиповіші, за якими названі окремі групи

вулканів. Наприклад, гавайський, стромболійський, пелейський типи та ін. Є

також особливості будови, які допомагають виділити різні групи за

морфологічними ознаками.

Вулкани – це геологічні тіла, утворені внаслідок вулканічної діяльності

і розташовані над отворами земної кори, через які на поверхню Землі

виносяться магматичні продукти. Найчастіше сучасні вулкани є горами

різної висоти (понад 8700 м разом з підводною частиною – вулкан Мауна-Лоа

на Гавайських островах), складені продуктами виверження.

Процеси виверження бувають надзвичайно різноманітними. Різний і

склад вулканічних продуктів, зокрема, самої лави, від чого залежить як і тип

виверження, так і будова вулканічного апарата. Виверження кислої лави

супроводжується звичайно виділенням величезних кількостей ґазів, вибухами

та значними руйнуваннями. Зазнають руйнування і викидаються в атмосферу

тверді гірські породи, якими складений кратер. У разі підняття до поверхні

магма може змінювати свій склад як завдяки виділенню летких компонентів,

так і внаслідок змішування й переплавлення навколишніх порід. З магмою

уже на глибині відбуваються значні зміни: з неї виділяються гази, які

скупчуються під великим тиском у просторі над лавою, через що початок

кожного виверження супроводиться значним їх виділенням, після чого

відбувається вкорінення і виливання лави.

Отже, під час вулканічних виверженнь виникають три процеси:

ефузивний – виливання лави; експлозивний – вибухи і викидом великої

кількості пірокластичного матеріалу; екструзивний – витискання пластичної

магматичної речовини в квазірідкому або напівзатверділому стані. В цих

процесах дуже часто можна спостерігати взаємні переходи і складне їхнє

накладення.