75Рідкі продукти виверження – це лави. Їхня в’язкість може значно

відрізнятися: від зовсім рідких (консистенції розведеної сметани), до дуже

густих. Густина лави прямо залежить від її хімічного складу , передусім від

вмісту SiO2. За цим принципом магми поділяють на кислі (ліпаритові і

дацитові; вміст SiO2 понад 65%), середні (андезитові; 65–52%), основні

(базальтові; 52-45%) та ультраосновні (пікритові; до 45%). Основні та

ультраосновні лави збагачені кальцієвими та залізисто-магнезіальними

сполуками; це переважно високотемпературні базальтові лави (1100–1200°С).

Кислі й середні лави в разі виходу на поверхню мають температуру 750–

900°С. Ультраосновні магми зрідка виливаються на поверхню. Вони

утворюють переважно глибинні тіла.

Лави застигаючи утворюють різноманітні форми: обеліски, брили і

потоки різної форми, виповнюють заглиблення в рельєфі, у випадку

підводних виливів набувають подущастих та кулястих форм (їх називають

подущаті і кулясті лави).

Газоподібні продукти супроводжують виверження завжди. Вони

відіграють дуже важливу роль у вулканічних експльозіях (вибухах) і дають

інформацію про природу глибинних флюїдів. Очевидною є і їхня провідна

роль у формуванні атмосфери та гідросфери. Деякі дослідники вважають, що

гідросфера винятково вулканічного (глибинного) походження. Усі гази,

відібрані безпосередньо в вулканічних жерлах та з охолоджених лав, а також

із включень консолідованих лав, мають приблизно однаковий склад.

Найбільше вони містять водню, оксигену , вуглецю і сірки. В конкретних

умовах залежно від температури і тиску ці елементи об’єднуються в різні

молекули. У вулканічних газах завжди наявна вода, однак при високих

температурах вона обмежено дисоціює на Н2 та О2. Сірка є у вигляді H2S,

самородна, у вигляді SO2 або навіть як мікроскопічні частинки сульфатів, що

їх виносять гази в розсіяному стані. Вуглець перебуває у складі СО та СО2. В

усіх випадках вулканічні гази складаються переважно з Н2О та другого за

кількістю компонента СО2. Їхнє співвідношення коливаються від 3 до 10.

Крім цих компонентів у вулканічних газах містяться також сірка, бор, азот,

аргон та деякі рідкісні гази. Завдяки хлору і фтору тут з’являються НF i HCl.

Природа всіх газів не зовсім ясна. Очевидно, що частина СО2 може з’являтися

внаслідок термічної деструкції карбонатів під час проходження магми через

шари осадових порід (збагачених карборнатами). Аргон, як і азот, може

частково бути атмосферного походження і забруднювати проби в разі відбору .

Проте він значно представлений радіогенним ізотопом

40

Ar, який утворився

внаслідок розпаду

40

К у мантії. Аргон і азот виділяються безпосередньо з як

розпеченої лави, так і з тріщин, що виникають на схилах вулкана.

Струмені гарячого вулканічного газу називають фумаролами. Це гази

групи галоїдів, сірки, вуглецю водню, рідше азотні та вуглеводневі. Чимало

містять водяної пари.

Хімічний склад газів значно залежить від стадії вулканічної діяльності.

На першій стадії виділяються сухі фумарольні гази при температурах 650–

1100°С. Вони характерні для стадій високої вулканічної активності і

представлені хлористо- і фтористоводневими сполуками, парів води нема. В

жерлах вулканів відкладаються галіт, сильвін, хлориди та сульфати міді,

свинцю і заліза. З другою стадією (400–650°С) пов’язані каислі фумароли, які

відповідають стадії середньої активності. Вони представлені НСl, SO2, H2S,

водяною парою та еманаціями хлоридів заліза магнію, алюмінію тощо. На

третій стадії з’являються лужні фумароли (температура 200–400°С), що

виділяють водну пару , гази аміачних солей, сульфатів амонію та фторидів.

Фумароли при температурі 300–100°С називають сольфатарами, або

сірчистими фумаролами. Головними газами на цій стадії є SO2, H2S, CO2,

значні кількості водяної пари, еманації сірки, квасці і сульфати. Перераховані

типи фумарол свідчать про високу вулканічну активність району . На четвертій

стадії згасання вулканічної діяльності – виділяються мофетні (вуглекислі)