69Відбулося після танення останнього четвертинного льодовика, що привело до

затоплення значних територій. З іншого боку звільнені від ваги

багатокілометрової товщі льоду теиторії зазнавали піднять, що теж вапливало

на зміну конфігурації берегової лінії. Значне підняття Скандинавії відбулося

після танення четвертинного льодовика, разом з тим вода льдовиків на кілька

десятків метрів піднялм рівень океану , що призвело до затоплення значних

територій. Коливні рухи земної кори властиві не лише сучасному етапу

розвитку Землі. Вони відбувалися впродовж усієї історії Землі. Такі

зледеніння відомі в докембрійському часі, велике кам’яновугільне зледеніння,

пермське, мезозойське і антропогенове або четвертинне.

Для вивчення сучасних коливних рухів застосовують різноманітні

методи. Одні з них виявляють кількісні, інші – лише якісні прояви цього

явища. Здебільшого використовують комплекс методів, які доповнюють один

одного, зокрема, метод повторного нівелювання, геоморфологічний,

батиметричний методи, вивчення річкових і морських терас, вивчення

коралових рифів.

Тектонічні рухи давніх геологічних періодів вивчають геологічними

методами: серед них найважливішими є аналіз фацій, аналіз зміни потужності

шарів гірських порід, метод перерв, палеогеографічні реконструкції.

Складчасті тектонічні дислокації. Порушення такого типу спричинені

переважно горизонтальними рухами. У деяких випадках вертикальні рухи

можуть трансформуватися в горизонтальні і викликати відповідні складчасті

деформації, або складки. Складка – це хвилеподібний вигин шаруватих товщ

гірських порід.

Морфологічно складчасті порушення поділяють на опуклі й увігнуті. До

опуклих належать антикліналі, до ввігнутих – синкліналі. Для антикліналей

характерною є така ознака: в разі горизонтального зрізу в її центральних

частинах, які називають ядром складки, містяться давніші породи, а в бокових

(на крилах) – молодші. Крила в цих складках мають нахил переважно в різні

боки від осьової поверхні. Увігнуті (синклінальні) складки в середній частині

мають молодші породи, ніж на крилах, а крила нахилені до центра складки

назустріч одне одному . Форми згинів пластів дуже різноманітні, як і умови

їхнього утворення.

Найтиповішою і водночас найпростішою є складка, яка має форму

хвилі, тобто це подвійна складка з дугоподібним підняттям шарів спочатку

вверх, а потім униз (поєднання антикліналі та синкліналі).

Головні елементи складок – крила та замкова частина, або склепіння –

ядро складки.

Крила складки – це її бокові частини.

Замок, або склепіння (для антикліналей) – це зона стику крил і

змикання шарів складки. Для повного означення цієї частини часто

використовують термін ядро складки, зокрема коли склепіння знищене

ерозією. Уявлення про його характер графічно можна зобразити

надповерхневими штриховими лініями. Звичайно чіткої межі між крилами та

замками складок немає. Крім того, в суміжних складках крило антикліналі

одночасно буде виступати як крилом розміщеної поруч синкліналі.

Для повнішої морфологічної характеристики складки її описують

такими геометричними елементами, як кут, шарнір, осьова поверхня та вісь

складки.

Кут складки утворюють продовжені до перетину крила складки,

найчастіше його вимірюють геометричними побудовами в разі складання

геологічних розрізів на поперечному перерізі складки.

Осьова поверхня розділяє кут складки наполовину . Ця уявна поверхня

з’єднує точки максимального перегину у замках складок.

Шарнір складки – це лінія перерізу осьової поверхні з поверхнею будь-

якого пласта складки. Вона вигнута у вертикальній площині разом із

підніманням і зануренням замка. Шарнір може бути вигинутий також і в