10Розмір і форма граней різних кристалів мінералу можуть значно змінюватися,

хоча внутрішня структура незмінна. Отже, за різних умов утворення зовнішня

кристалічна форма кристалів одного і того ж мінералу може суттєво

різнитися. Цей закон дає змогу для кожного природного мінералу вивести

його ідеальну форму , тобто форму , яка могла б розвинутись в ідеальних

умовах кристалізації речовини.

Під час аналізу кристалів виділяють такі елементи симетрії: вісь,

площину та центр.

Віссю симетрії називають пряму лінію, в разі повертання кристалів

навкруг якої на однаковий кут простежується правильне повторення

елементів обмеження. Позначають її латинською літерою L. У випадку

повного повертання на 360°

різні кристали можуть суміститися з вихідним

положенням два, три, чотири або шість разів. Тому осі симетрії бувають

різних порядків, відповідно другого, третього, четвертого або шостого, що

позначають: L2

, L3

, L4

i L6

.

У 1869 р. професор А.В.Гадолін вивів 32 різні комбінації елементів у

ристалі, які називають видами, або класами симетрії. Усі класи симетрії за

ступенем складності поділяють на 7 великих груп, які називають сингоніями.

Хімічний склад земної кори

Дані про хімічний склад земної кори навів американський хімік Кларк

1889 р. як середньоарифметичні значення за 6 000 хімічних аналізів різних

гірських порід. Пізніше ці цифри різні дослідники і для різних об’єктів

уточнювали. Проте величезну заслугу Кларка оцінено таким чином, що

процентний вміст певного елементу в земній корі отримав назву кларк. І

тепер ми говоримо: кларк кремнію становить 25,7, кларк титану – 0,52 і т. д.

Вісім головних елементів, які складають понад 98% земної кори, розподілені

так, %: Si – 25,7; O2 – 46,5; Al – 7,65; Fe – 6,24; Ca – 2,96; Na – 1,81; K –

1,34; Mg – 3,23. Крім них, відзначимо також вмісти C – 0,46; H2 – 0,16; Mn –

0,12; S – 0,11. На масу всіх решти елементів припадає 0,37%.

Мінерали – це природні хімічні сполуки або прості самородні

елементи, що виникли внаслідок певних фізико-хімічних процесів у земній корі

та на її поверхні. Інколи говорять про штучні мінерали, до яких належать

синтезовані утворення, що за своєю структурою аналогічні до відомих

природних сполук. Однак це не цілком правильно, оскільки мінерали є саме

природними утвореннями. Більшість мінералів – це кристалічні тіла, і лише

деякі з них аморфні. Кристалічна будова мінералів виражена їхньою

геометрично правильною формою – кристалами. За умовами утворення

мінерали поділяють на дві групи: ендогенні - пов’язані походженням із

процесами внутрішньої енергії Землі; екзогенні – мінерали, що утворюються

у верхній частині земної кори та на її поверхні внаслідок процесів

звітрювання і перевідкладення (осадження) з водних, повітряних мас,

льодовиків та ін.

У разі першого ознайомлення з мінералами будемо намагатися

визначати їх “на око”. Для цього необхідно знати їхні найважливіші, добре

проявлені властивості. Це так званий макроскопічний метод, який найчастіше

застосовують геологи в польових умовах. Головними інструментами

визначення в цьому разі є збільшувальне скло (лупа), ніж, інші підручні

засоби, а як головний реактив – соляна кислота.

Тверді мінерали трапляються в природі у вигляді кристалів, що мають

більш-менш добре виявлену кристалічну форму , або у вигляді неправильних

зерен чи суцільних мас, що також складені кристалічною і рідше аморфною

(некристалічною) речовиною.

Кути між певними (одноіменними) гранями, або гранні кути, для всіх

кристалів певної речовини є однаковими і сталими. Це головний закон

кристалографії. За збереження сталості гранних кутів розміри та форма