67Текстури в осадових породах дуже різноманітні, однак їх морфологічна

різноманітність зводиться до трьох головних типів – горизонтальної, скісної

та хвилястої. Вивчення текстурних особливостей дає змогу робити висновки

стосовно динаміки середовища осадконагромадження. Горизонтальна

шаруватість виникає в морських та озерних умовах, де в придонних

частчинеах нема хвилювання або течії. Скісна шаруватість формується там де

є спрямовані течії, хвиляста – де є поступально-відпливний рух. Одна з відмін

хвилястої шаруватості – лінзоподібна. Простежуються також перехідні види

шаруватості – скісно-хвиляста, хвилясто-горизонтальна і складні, наприклад,

скісношаруваті серії, перекриті горизонтально-шаруватими, а далі – знову

скісношаруватими тощо.

Важливим для вивчення елементом є будова поверхні нашарування. Тут

часто можна простежити знаки брижу – ряди валиків, які виникають

унаслідок дії хвиль та повітряних струменів на поверхню незатверділого ще

осаду , ознаки підводного та надводного розмиву та інші.

ПОНЯТТЯ ПРО ФАЦІЇ

Вивчення сучасних процесів осадонагромадження має важливе

значення для пізнання давніх відкладів та умов їхнього утворення. На

великих просторах континентів переважають процеси денудації, а осади

нагромаджуються на порівняно незначних ділянках (річкові долини, схили,

озера, болота). Водночас моря й океани є головними областями сучасного

осадонагромадження. У різних зонах, за різних кліматичних умов осади

мають різний тип загальний вигляд. Наприклад, у разі значного надходження

осадового матеріалу в зону шельфу буде відкладатися переважно уламковий

матеріал, а у віддаленіших від берега частинах водойми – вапнякові та

глинисті осади. Отже, є тісний і багатосторонній зв’язок осадоутворення із

середовищем.

Для визначення окремих відмін осадових порід, які відрізняються за

літологічним складом та палеонтологічними рештками, Ґрей 1838 р.

запропонував термін фація. Багато дослідників виділяють сучасні та викопні,

або давні, фації. Під сучасними фаціями розуміють умови певної зони або

ділянки, де утворюються осади з комплексом відповідної біоти, під давніми –

літологічні та палеонтологічні особливості відкладів (порід, пачок порід), що

дають змогу відновити умови, у яких сформувались ці породи.

Отже, як для сучасних, так і для давніх відкладів, зокрема морських,

можна простежити певну закономірність: склад одновікових порід змінюється

як у горизонтальному напрямі, так і по вертикалі. Для відкладів, які мають

однаковий вік, проте відрізняються складом фауністичних решток,

швейцарський геолог А.Ґреслі (одночасно з Ґреєм) застосував поняття фації,

розуміючи саме зміну . Це поняття навбуло поширення серед геологів, хоча

досі нема одностайності в розумінні цього терміна. Деякі дослідники його

розуміють як певну породу , що утворилася у відповідних фізико-географічних

умовах. Очевидно, що це не зовсім правильно з огляду на те, що тут словом

фація підміняється слово порода. Нам варто дотримуватись такого розуміння:

Фація – це комплекс фізико-географічних умов, у яких утворилися осади і які

відбиті в породі.

Детальний фаціальний аналіз, вивчення генетичних ознак одновікових

порід та їхня мінливість по площі дають змогу відновити палеогеографію

давніх періодів. Серед сучасних і викопних фацій виділяють три великі

групи: морські, лагунні і континентальні. Ці групи поділяють на багато

окремих фацій.

Подальший розвиток цього поняття привів учених до думки про

необхідність виділення фацій і для інших, тобто метаморфічних і

вивержених порід. Тут поняття фації теж близьке до наведеного вище, тобто

має генетичне навантаження, відображаючи ті чи інші уявлення про

походження відповідної породи.