66Факторів вивітрювання називають гіпергенезом. В цьому випадку

спрямованість розвитку буде іншою: седиментація – діагенез – гіпергенез.

Нерідко процес зміни осадових порід, що відбувся на глибині після

діагенезу , називають епігенезом. Цей термін має ширше значення і його

вживають для означення всіх процесів, які зумовлені будь-якими змінами і

новоутвореннями в породі за час її існування в земній корі, включно з

метаморфізмом і гіпергенезом.

Особливу формою перетворення має органічна речовина і зокрема

вуглеводні. Деякі з них у розсіяному вигляді починають утворюватися ще в

осадах на дні водойм, частково (до 0,02 %) поступаючи з біогенної маси в

процесі діагенезу . Основну роль тут відіграють планктонні тваринні і

рослинні організми. Породи збагачені цією органікою деякими дослідниками

вважаються нафтоматеринськими. Це переважно глинисті або глинисто-

алевритові породи. Для утворення власне нафти потрібні умови тектонічного

прогинання земної кори і нагромадження нових потужних комплексів осадів.

Коли насичені органікою породи опиняються на глибині 2–4 км, в умовах

підвищених тисків і температур (80 – 120° С), розпочинається основна фаза

нафтоутворення – витискання нафти з нафтовмісних товщ, її міграція і

акумуляція в пористих породах – колекторах. Міграція, тобто переміщення

нафти відбувається вверх по насичених водою порах або тріщинах в породах,

через те, що нафта ніби спливає завдяки своїй меншій питомій вазі відносно

води. Ця міграція іде аж до зустрічі з водонепроникними породами під якими

і формується нафтовий чи газовий поклад.

Форми залягання осадових порід

Первинною формою залягання осадових порід шар або пласт. Ці

поняття досить близькі за значенням і розумінням.

Шаром називають геологічне тіло, складене однорідною осадовою

породою й обмежене двома субпаралельними поверхнями нашарування,

зберігає приблизно однакову потужність і займає значну площу . Його назва

переважно залежить від складу порід, що його утворюють. Наприклад, шар

вапняку , пісковку тощо. Що стосується терміна пласт, то його

використовують переважно для означення корисних копалин, або такого, що

за певними ознаками виділяється серед інших шарів. Наприклад, пласт

вугілля, грудкуватого вапняка, пласт “сріблястого” (за рахунок домішок

слюди) пісковика. Поверхні, що обмежують шар (пласт) зверху і знизу

називають відповідно покрівлею та підошвою. Чергування шарів називають

шаруватістю. Шаруватість є однією з найхарактерніших властивостей

осадових порід. На ній ґрунтується вивчення літології, стратиграфії,

тектоніки, гідрогеології та інженерної геології. З шаруватістю безпосередньо

пов’язані і деякі корисні копалини. В серії або пачці шарів покрівля нижчого

шару є одночасно підошвою вищого.

Товщину шару звичайно називають його потужністю. Вирізняють

справжню, горизонтальну та вертикальну потужність. Справжня

потужність – це найкоротша відстань між підошвою та покрівлею. Її

визначають як перпендикуляр, проведений від підошви до покрівлі.

Вертикальна потужність – це відстань по вертикалі від будь-якої точки в

покрівлі до підошви пласта. Горизонтальна потужність – відстань по

горизонталі від підошви до покрівлі шару . Такі потужності називаються

видимими. Вирізняють також неповну потужність, коли розкрита якась

частина шару , яка є відстанню по перпендикуляру від будь якої точки шару до

його покрівлі або підошви.

Текстурною одиницею шару може бути мікрошар, товщина якого може

становити міліметри або чатки міліметра, рідше сантиметри. Вивчення таких

текстур проводиться під мікроскопом. Групи подібних мікрошарів утворює

серію.