64На біогліфи та механогліфи. Ієрогліфи трапляються серед осадових та

осадово-вулканогенних порід різного віку (від докембрійських до

четвертинних) і генези (морських, лагунних, озерних). Частина з них є

слідами життєдіяльності давно вимерлих живих організмів – ходи черв’яків,

нірки крабів, сліди птахів та інших тварин, а інші виникли під впливом

механічної дії на незатверділий осад різних чинників, таких, наприклад, як

рух води на дні водойми Внаслідок цьго виникли боріздки, ямки різної

форми, які після заповнення осадом давали барельєфний зліпок на нижній

поверхні молодшого шару , що перекрив попередньо утворену поверхню

раніше сформованого шару з нерівностями.

Таке ж об’ємне зображення давали різні сліди волочіння водою якихось

твердих предметів, ямки від падіння великих крапель дощу , струмочки

стікання води, тріщинки висихання тощо. Усі сліди життєдіяльності, залишені

тваринами і рослинами, об’єднують терміном біогліфи, а спричинені

механічним впливом різних неживих предметів – механогліфи.

Вивчення механогліфів має важливе значення для з’ясування

палеогеографічних і фаціальних умов утворення осадів, особливо при

вивченні потужних флішових і моласових товщ та інтерпретації складчастих

структур. Наприклад, наявність ієрогліфів на нижній поверхні шару свідчить

про нормальне залягання шарів, що дозволяє навіть за аналізом товщ на

окремих відслоненнях впевнено говорити про співвідношення

стратиграфічних підрозділів, що його складають – світ, підсвіт, а також

окремих шарів між собою, чи в нормальній вони послідовності залягають, чи

ні. Напрям видовження механогліфів свідчить про спрямованість підводних

течій у басейні та напрям транспортування матеріалу , а також про його

глибину .

Наявність на поверхні шару тріщин висихання чи слідів крапель дощу

свідчить про те, що поверхня ще не затверділого осаду якийсь час перебувала

над рівнем води, тобто була нетривала перерва в седиментогенезі.

Хвилеприбійні знаки свідчать про невеликі глибини, скоріш за все про

прибережні місця осадконагромадження.

Серед біогліфів розрізняють дві великі групи – зовнішні (екзогліфи) і

внутрішні (ендогліфи). Екзогліфи трапляються на нижній або верхній

поверхні шару , ендогліфи – всередині нього. До біогліфів належать сліди

пересування, тобто відбитки кінцівок чи тіла організму на незатверділому

осаді, нори та ходи тварин, які жили на дні, висвердлені нірки в твердих

породах молюсками-літографами, сліди розвитку (шкарлупа яєць та

скам’янілі яйця рептилій, копроліти тощо), отвори свердління гастроподами

черепашок інших молюсків, прижиттєві пошкодження з подальшим

залікуванням, сліди загибелі. Наука прпо сліди існування та життєдіяльності

давніх організмі в у різноманітних її проявах є окремим напрямом

палеонтології – палеоіхнологією.

УТВОРЕННЯ І ЗАЛЯГАННЯ ОСАДОВИХ ПОРІД

Формування осадових порід пов’язане зі складним первинного осаду і

тривалим процесом, який у цілому називають літогенезом. Головні стадії

літогенезу такі: утворення первинного вихідного матеріалу; його

транспортування; нагромадження осаду (седиментогенез); перетворення

осаду в породу (діагенез). Наступні зміни пов’язані з процесами катагенезу ,

метаморфізму та звітрювання.

Матеріалом для утворення осадових порід є продукти руйнування

магматичних, метаморфічних та раніше утворених осадових порід на

поверхні Землі. Головну масу продуктів руйнування дає звітрювання. Під

дією поверхневих вод, менше вітрів та льодовиків, цей матеріал потрапляє в

зони осадонагромадження (седиментації).