61Ч.Лайєлем у штатах Вірджинія та Північна Кароліна – Велике Дисмальське

болото, розмір якого 40 х 60 км. На поверхні та до глибини 5 м тут лежать

захоронені численні стовбури великих дерев та їхні фрагменти.

Болотні відклади представлені деякими хемогенними й особливо

біогенними утвореннями. Особливо важливе значення має торф. Він

формується з болотних рослин – моху , трави, кущів і дерев, рештки яких

складені переважно клітковиною (головні компоненти – вуглець, кисень та

водень). Відмерлі рослини зазнають складних процесів розкладання і

подальших перетворень. Під час розкладання збільшується вміст вуглецю (до

57-59 %), утворюються гумусові кислоти та інші складні органічні комплекси.

Головною особливістю такого процесу є перетворення цієї маси без доступу

кисню з участю анаеробних бактерій та грибків. Торф – це напіврозкладені,

нерідко аж до стану гелю, рослинні рештки коричневого (до чорного)

кольору .

За складом вихідної речовини виділяють сфагновий, осоковий,

тростинний, лісовий (деревоподібні рештки) торф. Найрізноманіші торфи в

торфовищах, що виникли на місці заболочених озер. Тип рослинності

змінюється в міру заростання водойми, що визначає зміну рослинних

комплексів, а це зумовлює утворення різних типів торфу . Потужність

торфовищ нерідко досягає 8-10м і більше.

В Україні пізньочетвертинні торфовища значно поширені переважно в

північних західних та центральних областях областях. На півдні країни

(Крим, Одеська, Херсонська, та деякі інші області) їх практично немає. Отже,

важливим фактором розвитку та збереження торфовищ є кліматичні умови,

які сприяють активному розвитку рослинності та її частковій консервації.

Використовують торф як паливо для побутових потреб, а також як

добриво та розпушувач ґрунту в сільськогосподарському виробництві.

Кам’яне вугілля. Детальне вивчення кам’яного вугілля засвідчило, що

воно складене глибоко перетвореними рештками різноманітних рослин, тобто

переважна більшість пластів вугілля виникла з торфовищ. Таке вугілля

назвали гумусовим. Переважна частина вугілля розвинулася з низинних

торфовищ деревного типу в умовах помірного клімату . Процес перетворення

торфу у вугілля називають вуглефікацією.

Унаслідок вуглефікації сапропелю розвиваються сапропеліти, або

сапропелеве вугілля.

Перетворення торфу в буре, а далі – кам’яне вугілля та антрацит

відбувається під дією тиску перекривних шарів порід та підвищення

температури. Тобто при зануренні товщ, що містять вихідний для утворення

вугілля матеріал на великі глибини, які вимірюються кілометрами. Головними

факторами метаморфізації вугілля є підвищені тиски і температури. Значно

рідше і в невеликих кількостях прояви метаморфізму вугілля (аж до

природного коксу) пов’язані з високими температурами при відносно

невеликих тисках, а саме з магматизмом – контактовий метаморфізм. Час

прояву цих факторів практично значення не має. Відомі родовища кам’яного

вугілля і навіть антрациту в палеогенових і неогенових відкладах (В’єтнам,

о. Сахалін та ін), з іншого боку , буре вугілля Підмосковного басейну

утворилося в ранньокам’яновугільну епоху . Тобто ступінь перетворення

вуглистої маси залежить від геотектонічного режиму території родовища. У

складчастих зонах високої рухливості земної кори в разі значного занурення

їх на великі глибини та наступного складкоутворення органічна речовина

метаморфізується до стадії кам’яного вугілля та антрациту . Прикладом може

бути Донецька складчаста споруда. В платформних депресіях (незначні

глибини занурення, відсутність інтенсивних складчастих рухів) переважає

буре і кам’яне вугілля низьких та середніх стадій метаморфізації (приклад –

Дніпровсько-Донецька западина). Специфічною є і геохімія процесу

вуглефікації. У цьому разі важливими можуть бути також особливості хімізму

середовища (вуглевмісні породи). Для одних і тих самих за віком відкладів у