58На територіях, що були захоплені четвертинним зледенінням. Велика

кількість озер, ложа яких вироблені рухом льодовика в твердих кристалічних

породах є у північній частині Європи (Скандинавія, Карелія). У Фінляндії

налічують понад 55 тисяч таких озер, і вони покривають близько 8% її

території. Південніше межі поширення кристалічних порід Балтійського щита

озерні улоговини розвинулись унаслідок нерівномірного нагромадження

льодовикових відкладів (морен), які, створивши природні загати, сприяли

формуванню озер. Попередньо описано прильодовикові озера, які зумовили

утворення лімногляціальних, тобто озерно-льодовикових відкладів,

найтиповішими серед яких є стрічкові глини.

Походження значної кількості озерних депресій пов’язане не з одним, а

з кількома факторами. Наприклад, походження значної кількісті великих озер

північно-східної Європи зумовлене як тектонічним фактором (опускання по

розломах фундаменту), так і діяльністю давніх материкових льодовиків.

Такого ж типу озера переважають у північній частині Американського

континенту .

Значно розвнуті озера в областях вулканізму . Вони заповнюють кратери

загаслих (нерідко і діючих) вулканів, розвиваються також на ділянках, де

лавові потоки перекрили долини.

Набагато менші за розмірами і поширенням заплавні й дельтові озера,

які є відшнурованими від головного русла старицями, або частинами рукавів

у дельті, що перетворились на озера.

Карстові та термокарстові западини виникають унаслідок різних

процесів. Карстові западини – це великі провальні лійки, що виникли як

поверхневі прояви розчинення на певній глибині порід – вапняків, гіпсів,

солей. Термокарстові пов’язані з поширенням багатолітньої мерзлоти і

виникли внаслідок танення льоду у верхній її частині.

Різноманітним є гідрологічний режим озер та їхній сольовий склад.

Гідрологічний режим передусім залежить від кліматичних умов та району

розташування. Це означає, що на однакових широтах по різному виглядють

озера гірських чи рівнинних ділянок. За умов гумідного (вогкого) клімату

переважають протічні озера, де незначне поверхневе випаровування та

просочування води не компенсує її надходження, і вони віддають воду через

ріки чи потічки, що з них витікають. У деяких озер є лише підземний стік. У

районах з ариднним (сухим) кліматом розвинуті солоноводні озера, які не

мають стоку , і вода з них відходить лише через випаровування.

Переважну більшість озер заповнює вода атмосферного походження, що

надходить з опадів та пов’язаних з ними водних потоків. Водночас є і

реліктові озера, що виникли внаслідок відділення частини морської водойми.

Це згадане вище Каспійське море, яке колись близько ста тис. років тому було

з’єднане з Азовським протокою, що проходила долиною сучасної ріки Манич.

Ладозьке та Онезьке озера у післяльодовикову епоху належали до складу

єдиного Балтійсько-Біломорського басейну .

Є озера, у живленні яких провідну роль відіграють підземні води.

Хімічний склад розчинених речовин у водах озер залежить від клімату ,

однак дещо (а іноді й переважно) впливають породи, в яких розміщена

водойма. В гумідних областях найбільше поширені прісноводні озера або

озера зі слабко мінералізованою водою (до 1 г/л). В них переважають іони Са

та НСО3. Однак є озера з пересиченими водними розчинами (мінералізація

понад 250 г/л). Важливу роль тут відіграють крім кліматичних умов, їхній

зв’язок з соленосними породами. Такими є озера району Прикаспійської

западини, деякі невеликі озера району Солотвина у Закарпатті та на

північному заході Донецького кряжу .

Геологічна діяльність озер близька до діяльності морів, особливо це

стосується великих озерних водойм. Тут простежується абразія берегової та

прибережної зони, перенесення та сортування уламкового матеріалу ,

акумуляція осадів на дні озера.