57Осадонагромадження. У його складі є незначна кількість мангану (0,2–0,5 %) і

заліза (понад 5 %), аморфного кремнезему (до 10%; панцири радіолярій).

Головні компоненти червоної глини такі: найтонший теригенний матеріал,

еоловий пил, нерозчинні рештки форамініфер, продукти вулканічних

вивержень, метеорний пил (у тім числі кульки нікелистого заліза), нерозчинні

біогенні рештки (зуби акул, слухові кісточки китів та ін). В окремих пробах їх

трапляється дуже багато, що свідчить про надзвичайно повільний процес

утворення осаду , адже навіть важко уявити собі ту масу тварин, які повинні

відмерти, щоб утворити помітний шар таких відкладів. Це ще раз переконує

нас у надзвичайно важливій ролі живої матерії в геологічному процесі.

Значне поширення на великих глибинах мають залізо-манганові

конкреції, в яких є багато таких елементів, як Ni, Co, Cu.

Вулканогенні осади тісно пов’язані з проявами сучасного вулканізму .

Вони трапляються в різних частинах Світового океану . Окрім лав, важливе

значення мають також тверді пірокластичні продукти. Максимальне їх

нагромадження простежується поблизу вулканів, переважна більшість з яких

розміщені по периферії Тихого океану , а також у центральних частинах

Тихого, Індійського та Атлантичного океанів.

Лагунні осади. Їхній характер визначений своєрідністю умов, які

виникають у відшнурованих від моря акваторіях. Серед них виділяють два

типи: лагуни з підвищеною солоністю, яка багаторазово може перевищувати

солоність Світового океану , і лагуни зі зниженою солоністю, або опріснені.

Перші пов’язані з інтенсивним випаровуванням, а другі – зі значним

надходженням прісних річкових вод.

У засолонених лагунах хімічним способом осаджуються різні солі –

гіпс, ангідрит, мірабіліт, кам’яна сіль, поряд з якими відкладаються і темні

глинисті, збагачені органікою мули. В опріснених лагунах розвиваються

теригенні й органогенні осади, подібні до морських, але з іншою фауною.

Прикладом засолоненої лагуни є висхла затока Каспійського моря Кара-Богаз-

Гол, що була відшнурована від моря двома косами; морські води в неї

вливалися через вузьку протоку , взимку тут випадав мірабіліт – Na2SO4 ·10

H2О (глауберова сіль), а зі збільшенням концентрації розчину влітку

починали випадати й інші солі, в тому числі й галіт. Опріснені лагуни відомі

на Балтиці. Це, наприклад, Куршська затока, в яку впадає ріка Німан.

Найбільша ширина затоки становить 44 км, а довжина – 93 км. На більшій

частині площі переважають піски (51%). Крім того, розвинуті глинисті мули

зі значною кількістю черепашок остракод та молюсків, що значно підвищує

вміст карбонату кальцію (15–20 %) як в осадах, так і у воді.

ОЗЕРА ТА БОЛОТА. ЇХНЯ ГЕОЛОГІЧНА РОЛЬ

Озера і озерні відклади поширені як на рівнинах, так і в гірських

місцевостях. Сумарна площа, яку вони займають становить 2,7 млн. кв. км,

або 1,8% суходолу . Як в давні геологічні епохи, так і тепер спостерігаються

місцевості де озера і болота мають значне поширення і займають великі

території. І навпаки – в окремих регіонах вони або ж повністю відсутні, або

відіграють дуже незначну роль. Озера займають понижені ділянки земної

поверхні, тобто пониження відносно теренів, що їх оточують.

Такі пониження можуть виникати внаслідок тектонічних процесів, що

ведуть до опускання певних ділянок суші по великих розломах. Ці системи

розломів формують грабени (від німецького “грабен” – рів), які заповнюються

водою. Найбільші з цього типу озер – це Байкал (найглибше прісноводне

озеро у світі), східноафриканські озера Танганьїка, Ньяса, Рудольфа та ін. З

тектонічними процесами – епейрогенічними рухами – пов’язані залишкові

озера, що утворилися після відступу моря внаслідок загального підняття

певної частини території та відділення частини морської акваторії

(Каспійське море-озеро – найбільше у світі). Озерні депресії можуть

формуватися внаслідок діяльності льодовиків. Вони мають значне поширення