54Затоплення і осушення в припливно-відпливному циклі; мілководна, або

субліторальна (неритова), – відповідає області шельфа; глибоководна, або

батіальна – материковий схил та його підніжжя; абісальна, або найглибших

частин – відповідає ложу Світового океану і віддалена від суші. Для кожної з

зон характерні певні організми, пристосовані до існування в цьому

середовищі, – це так званий біоценоз.

Осади літоральної зони. Їхні особливості зумовлені періодичним

осушенням території осадонагромадження та інтенсивним хвилюванням. Тут

формуються різноманітні осади, які змінюються на дуже коротких відстанях:

біля високих скельних берегів часто простежуються нагромадження брилових

уламків, добре обточених гальок, пісків різної зернистості. А на захищених

ділянках, у затоках, відкладаються піщані і тонкі мулисті осадии. В прибійній

смузі матеріал сортується за питомою вагою, внаслідок чого після штормів

місцями утворюються прошарки, збагачені важкими мінералами. За

береговими валами, в низинах можуть бути добрі умови для заболочування та

розвитку торфовищ, які надалі за відповідних умов перетворюються у

вугілля (переважно в умовах поміркованого клімату). Самі ж берегові вали

можуть бути складені також органогенним детритом: черепашковим або

водоростевим.

Осади зони шельфу ліпше відсортовні завдяки хвилям, діяльність яких

відчувається до глибини 100 м і більше. Близькість суші сприяє

нагромадженню тут головно уламкового теригенного матеріалу .

За гранулометричним складом теригенні осади поділяються на чотири

групи: грубоуламкові – псефіти, до них належать брили, валуни, галька і

гравій; піщані – псаміти; алевритові – алеврити; глинисті – пеліти. Кожна з

груп розділена ще за розміром частинок, що переважають.

Залежно від динаміки басейну , схилу поверхні дна та віддаленості від

берега відкладаються різні теригенні осади. В багатьох випадках відбувається

механічне розділення матеріалу за розмірами зерен. На ділянках з порівняно

значним нахилом у прилеглій до пляжу частині басейну відкладається грубий

гальковий матеріал, гравій (рінь), який глибше змінюють піски, а ще далі від

берега – грубоалевритові мули, які поступово переходять у дрібноалевритові,

далі – алеврито-пелітові мули континентального схилу . У внутрішньо-

континентальних морях межа між пісками й алевритовими мулами проходить

приблизно на глибинах 20–50 м, опускаючись в океанах місцями до 80–100 м

і глибше.

Крім теригенних пісків, у межах субліторалі місцями розвинуті

черепашково-детритові піски, складені перетертими уламками панцирів та

кістяків різних, переважно тваринних організмів.

Органогенні, або біогенні, осади. В зоні шельву дуже поширені є

органогенні осади, які утворюються з донних організмів, що для побудови

панцирів та кістяків використовують вуглекислий кальцій. Найцікавіші з них

є коралові рифи. Вони постійно ростуть у висоту , використовуючи для цього

відмерлі форми. Їхні колонії нагадують розгалужені дерева та кущі. До

рифоутворювальних належать також вапнякові водорості й інші організми.

Сучасні корали живуть винятково в тропічних та субтропічних водах.

Вони розвиваються лише за певних умов: 1) температура води не нижче

18–19о

; найліпші ж умови розвитку коралового біоценозу при 23–25°;

2) прозора чиста морська вода нормальної або близької до неї солоності з

насиченням киснем і вапном; 3) глибина не більше 50–60 м

За формою виділяють три види коралових рифів

1. Берегові, або рифи облямування. Вони є ніби продовженням берега.

2. Бар’єрні рифи простягаються вздовж берега і відмежовані від нього

мілкими затоками (кораловими лагунами). Найяскравішим

прикладом такої форми є Великий Бар’єрний риф, що простягається

вздовж північно-східного берега Австралії майже на 2 000 км при

середній ширині 150 км і потужності до 150 м. Від материка він

55відділений лагуною, глибина якої не перевищує 50 м. Більшість

бар’єрних рифів розташовані навколо островів.

3. Атоли, або кільцеві рифи значно поширені в Індійському та Тихому

океанах. Всередині рифового кільця розміщена лагуна, яка

протокою з’єднана з морем.

До коралових осадів відносяться також і продукти руйнування рифів,

які утворюють широкі шлейфи. Вони досягають глибин 1 500 – 2 000 м

(місцями до 3 500 м). Крім коралових рифів, простежуються карбонатні

водоростеві споруди, а також черепашкові мілини – черепашкові банки. Вони

складені нагромадженням черепашок молюсків та інших організмів.

Хемогенні осади характерні для гарячого клімату , де в умовах мілкого

моря біля низинних берегів вода добре прогрівається до дна. Тут розвивається

величезна кількість рослин, які активно поглинають вуглекислоту з води,

порушуючи цим карбонатну рівновагу . Карбонат кальцію випадає у вигляді

дрібних кульок – оолітів або у вигляді дрібного карбонатного намулу

(Червоне море, Каспійське море).

Крім того, на перехідних ділянках від моря до континентального схилу

місцями утворюються фосфорити (в області апвелінґу).

Отже, у неритовій зоні морські осади є досить різноманітними.

Переважають теригенні утворення, однак за відповідних умов розвиваються

біогенні та хемогенні осадки.

Осади континентального схилу та його підніжжя, або батіальні

Тут переважають теригенні осади, проте інколи трапляються біогенні

карбонатні, а в приполярних областях – біогенні кременисті.

Теригенні осади мають переважно алевритовий та пелітовий склад

(матеріал тонший, ніж на шельфі). Розвиток грубших осадів пов’язаний

головно з діяльністю течій, айсбергів та каламутних потоків. За даними

Ф.Гепарда, близько 60% континентального схилу покрито алеврито-

глинистими осадами, 25 – пісками, 5 – біоґенні осадки і біля 10% позбавлені

сучасних осадків. Доволі поширеним типом відкладів є “синій” або “темний”

намул, який зустрічається на глибинах 200 – 3000 м. В його складі

переважають тонкі глинисті відміни (понад 60%), але місцями зустрічаються

домішки грубих піщано-алевритових фракцій (відклади каламутних потоків).

Колір намулу зумовлений великою кількість біоґенного органічного матеріалу

з карбонатними та рідше кременистими мушельками. Забарвлення та

сірководневий запах осадку вказують на його утворення у відновному

середовищі – збідненому киснем при пересиченні органікою. Такий мул часто

В тропічних областях поширені “червоні” намули, забарвлення яких

пов’язане з розмивом червонобарвних кір вивітрювання в вологих тропічних

зонах.

Гляціально-морські або айсбергові осадки поширені в межах

антарктичних вод як в області шельфу , так і на материковому схилі, а також в

південних частинах ложа океанів. Ці погано відсортовані відклади

облямовують антарктичний континент майже суцільним кільцем шириною

від 300 до 120 км

Органогенні вапнякові намули на континентальному схилі складені

рештками найпростіших планктонних організмів з карбонатним та

кременистим кістяком. На континентальному схилі переважають птероподові

намули, які складені мушельками птеропод, менше форамініфер та ін.

Організмів. Вони мають відносно незначне поширення і зустрічаються

виключно в тропічних та субтропічних областях на глибинах від 400 до 1200

м. в приполярних районах розвинуті діатомові (кременисті) намули і змішані

діатомово-теригенні.

Осади підніжжя континентального схилу. Їхнє формування пов’язане

переважно з розвитком підводних осувань та каламутних потоків.