53Формується береговий вал асиметричного профілю з крутим береговим

схилом і пологішим морським. Крім берегових валів і пляжів, простежуються

і підводні вали, які простягаються вздовж берега у вигляді невисоких пасм,

що складені переважно піщаним матеріалом.

Найбільшими акумулятивними формами, що простягаються вздовж

берега, є бари. Геоморфологічно це великі переважно піщані пасма, які

утворюються внаслідок поперечного переміщення матеріалу донних

відкладів до берега водойми. Вони також можуть містити гальковий,

гравійно-піщаний і уламково-черепашковий матеріал, який надходить з моря.

Деякі з них повністю складені черепашковим детритом, інколи досягають

декількох сотень кілометрів довжини і за значної ширини вивищуються на

15–30 м. Такі бари місцями повнністю відшнуровують великі затоки –

лагуни, у яких пізніше виникають специфічні умови осадонагромадження,

цілком відмінні від умов відкритого моря. Наприклад бар Арабатська

Стрілка довжиною близько 200 км відділяє Сиваську лагуну від Азовського

моря. Великі бари протяжністю в сотні кілометрів відомі в Мексиканській та

Австралійській затоках.

Серед барів виділяють підводні, острівні та берегові. Підводні бари –

це асиметричні пасма з крутим береговим схилом. Вани виникають на

ділянках різкого зменшення глибини, де знижується енергія хвиль, що веле

до акумулювання осадового матеріалу . Так виникли Одеська та

Євпаторійська банки Чорного моря. Острівні бари утворюються з підводних

у поцесі їхнього переміщення до берега та виходу гребеня з-під рівня води.

Берегові бари виникають унаслідок приєднання острівного бара до берега і

часто мають форму пересипу, який відділяє від моря мілководні затоки,

лагуни, однак відрізняється від них тим, що складений переважно

матеріалом, принесеним з морського дна.

У випадку, коли хвилі підпливають до берега під певним кутом,

простежується не поперечне, а вздовжберегове переміщення матеріалу .

Найбільша швидкість його переміщення відповідає куту 45о

. І, як, наслідок у

разі зміни напряму берега утворюються прибережні акумулятивні форми –

коси. Вони можуть досягати значної довжини: Тендерівська коса на Чорному

морі має понад 90 км. Інколи коси простягаються до протилежного берега, і

тоді утворюється замкнута акумулятивна форма – пересип, яка відокремлює

лагуну від моря.

Акумуляція осадів у різних зонах Світового океану

Поряд з руйнуванням море веде і величезну творчу роботу –

акумуляцію осадів. Складний процес осадонагромадження називаються

седиментацією, або седиментогенезом. У море матеріал надходить з

континентів різними шляхами. Загальна маса його за рік становить близько

25,53 млрд. т, у тому числі: принесений ріками – 18,53; вітрами – 1,6;

льодовиками – 1,5; від абразії – 0,5; в розчинах – 3,2.

Крім того, надходить приблизно 2–3 млрд. т вулканогнного матеріалу , і

1,82 млрд. т біогенного осадонагромадження (планктонні і бентосні

організми).

За походженням та речовинним складом виділяють такі типи осадів:

теригенні, що утворюються внаслідок руйнування гірських порід; хемогенні,

що випадають з води хімічним шляхом; органогенні, або біогенні, які

утворюються внаслідок нагромадження кістякових та покривних решток

організмів. Серед них виділяють карбонатні та кременисті (і зрідка інші);

полігенні – результат дії багатьох факторів; вулканогенні – пов’язані з

діяльністю підводних та надводних вулканів. Походження різних типів осадів

та їхній характер пов’язані з різними факторами, а закономірності їхнього

поширення – передусім з кліматичною зональністю.

У морях та океанах виділяють декілька зон з різними умовами

осадонагромадження: літоральна, або прибережна, де відбувається