51Середньому 35‰. У внутрішньоконтинентальних морях солоність варіює в

набагато ширших межах.

Головний хімічний склад океанських вод визначений небагатьма

компонентами, зокрема катіонами: Na+

, Mg+2

, Са+2

, K+

, Sr

+2

та аніонами Cl

-

,

SO4

-2

, HCO3

-

, Br, H3BO3. У сольовому складі океанської води різко

переважають хлориди (NaCl - близько 78%, MgCl2 - 9,3%, KCl – 22%), на

другому місці є сульфати (MgSO4 - 6,6 %, CaSO4 – 3,5%), карбонати та інші

сполуки становлять менше 1%.

Завдяки інтенсивній циркуляції води в океані майже всюди міститься

вільний кисень, який підтримує життя як у поверхневих шарах води, так і на

глибині. З атмосфери у воду надходить також вуглекислий газ. Вміст кисню

та вуглекислого газу регульований температурним режимом. Чим нижча

температура, тим більше вода може розчинити цих компонентів, що,

видповідно, впливає на процеси розчинення хімічних сполук та осадження.

У деяких улоговинних морях, які з’єднані з океаном неглибокими

протоками, водообмін утруднений, і вода може розшаровуватись за

солоністю. За цих умов вертикальна циркуляція не відбувається. В Чорному

морі на глибині 150–175 м вода значно збіднена киснем, інтенсивно

виявляється життєдіяльність анаеробних бактерій, унаслідок чого з’являється

сірководень. Такий же аномальний режим простежується і в деяких глибоких

улоговинах Балтійського моря.

Органічний світ морів і океанів надзвичайно різноманітний. Переважна

частина організмів живе лише у водах із нормальною солоністю. Це так звані

стеногалінні форми. Проте є велика кількість організмів, які здатні

переносити зміни солоності і навіть жити в опріснених водоймах. Такі

організми називають евригалінними. Стеногалінні форми представлені

коралами, голкошкірими, придонними форамініферами, брахіоподами та ін.

евригалінні – це деякі водорості, риби, двостулкові та черевоногі молюски.

За умовами існування та пересування морські організми поділяють на

три великі групи: бентосні (бентос), планктонні (планктон) і нектонні

(нектон).

Бентосні організми існують на дні водойм. Серед них виділяють

сидячий бентос – організми прикріплені до дна, або які лежать на ньому , і

рухливий бентос – коли організми пересуваються по дну . Рослинний світ тут

представлений водоростями. Серед тваринних організмів у зоні шельфу

(саме тут найліпші умови для значного розвитку бентосних форм)

переважають моховатки, черв’яки, губки, представники ракоподібних,

корали, брахіоподи, численні молюски та ін.

Планктонні організми пасивно плавають, їх переміщують течії. До них

належать найпростіші одноклітинні морські організми (зоопланктон) серед

яких найбільше значення для утворення морських осадів мають

форамініфери з вапняковистими мушельками та радіолярії – дрібні

мікроскопічні організми з кременистим кістяком. Є також рослинний

планктон (фітопланктон), до якого належать діатомові водорості, вміщені в

кременисту оболонку , а також коколітофориди з карбонатним панцирем.

Велетенська концентрація планктонних організмів простежується у верхніх

шарах Світового океану (до 200 м). Їхній просторовий розподіл пов’язаний з

кліматичними умовами: одні живуть у холодних водах, а інші – у теплих.

Відмираючи, вони осідають на дно й утворюють карбонатні та кременисті

осади. До планктонних належать також пасивні плаваючі молюски –

птероподи – з карбонатною мушелькою.

Нектонні організми вільно плавають у воді. До них належать усі

морські хребетні, а із бесхребетних – головоногі молюски. Деякі із

планктонних організмів відкритого моря називають пелагічними, на відміну

від бентосних.

Цілком очевидною є і величезна геологічна роль організмів у процесах

морського осадонагромадження. Після відмирання їхні кістячки осідають на