3,5 Тис. М і більше.

Глибоководні жолоби облямовують острівні дуги (Курило-Камчатську ,

Алеутську , Індонезійську та ін), однак розвинуті також уздовж молодих

гірських споруд на краю Американського континенту (у західній частині

Тихого океану). Це порівняноно вузькі (близько 100 км по поверхні)

асиметричні прогини великої довжини, які розвиваються вздовж розломів.

Їхні глибини становлять 7–8 км, а найглибші з них перевищують 10–11 км

(Маріанський, Курило-Камчатський, Філіппінський жолоби).

Ложе Світового океану розташоване на глибинах 3,5–6,0 тис. м. Воно

займає близько половини території океану . В рельєфі переважають плоскі та

горбисті абісальні рівнини (океанські платформи – таласократони), розділені

між собою хребтами і висотами різного походження. Широкий розвиток

мають підводні вулканічні форми – конусо-, щитоподібні, які нерідко

формують цілі вулканічні ланцюги. Особливо багато їх у Тихому океані

(гайоти). Інколи такі форми увінчні кораловими рифами.

Серединно-океанічні хребти утворюють єдину планетарну систему ,

загальна протяжність якої становить близько 60 тис. км. Це найважливіший

геоморфологічний елемент дна Світового океану . Наліпше вивчений

Серединно-Атлантичний хребет. здовж його осьової частини простягається

глибока рифтова долина, обмежена розломами. Її дно опущене до глибини

3,5–4 км, а обмежувальні борти містяться на глибинах близько 2 км. Місцями

вони виступають на поверхню у формі островів. Ширина рифтової долини

варіює від 25 до 50 км. Серединно-океанські хребти перерізані численними

розломам, по яких окремі блоки кори переміщені на значні відстані в

горизонтальному напрямі (трансформні розломи). З хребтами пов’язані

землетруси, вулканізм, високий тепловий потік. У цих зонах утворюється і

нарощується новоа земна кора.

Морфологія дна морів. Окраїнні та внутрішньоконтинентальні моря

поділяють на улоговинні та плоскі. Улоговинні пов’язані з рухливими

ділянками земної кори. До цього типу належать Охотське, Японське,

Берингове, моря Малайського архіпелагу; із внутрішньоконтинентальних –

Середземне, Чорне та ін. Для них характерною особливістю є значна

тектонічна активність, пов’язана з інтенсивними рухами земної кори,

землетруссами, інколи тут виявляється активний вулканізм. У рельєфі

їхнього дна можна виділити ті ж головні елементи, що і в океані: шельф,

континентальний схил з підніжжям, глибоководні рівнини (2000–4000 м). До

плоских морів належать Північне, Балтійське, Біле, Баренцове та інші,

глибини в більшості з яких не перевищують глибину шельфу . По суті, це

опущені під воду ділянки континенту , тому їх називають

епіконтинентальними.

Загальна солоність морської води визначена кількістю розчинених у ній

речовин, її виражають в проміле, або вагових процентах. У поверхневих

шарах океанів та окраїнних морів солоність води коливається від 32 до 37‰.

На глибині близько 100 м солоність переважно стала і становить у