49Озерно-льодовикові, або лімногляціальні, утворення. Це особливий тип

утворень, які сформувалися внаслідок нагромадження перевідкладеного

матеріалу кінцевих морен у прильодовикових озерах. Відклади цих

прісноводних озер представлені тонким чергуванням дрібнозернистих пісків

та глин. Кожна пара прошаркав пісок-глина формує річну смужку . В літній

час інтенсивніші водні потоки приносять в озера більше піщаного матеріалу ,

а взимку відбувається випадання лише тонких глинистих частинок. Ці

специфічні відклади багаторазово повторюються (зимові глинисті та літні

піщанисті), утворюючи так звані стрічкові глини.

Зледеніння, проте, властиві не лише четвертинному періоду . В історії

геологічного розвитку земної кори вони наставали неодноразово, доказом

чого є давні дуже ущільнені метаморфізовані льодовикові морени – тиліти та

озерно-льодовикові відклади в утвореннях різного віку. Найбільші зледеніння

зафіксовані в пізньому протерозої та пізньому палеозої.

Верхньопротерозойські тиліти знайдені в Скандинавії, Ґренландії, Північній

та Південній Америці, Африці, Сибіру , а також в Австралії та Китаї. Причому

це зледеніння було багаторазовим. У кам’яновугільних та пермських

відкладах тиліти трапляються на материках Південної півкулі. Зафіксовані

тиліти й у відкладах девону . Отже, зледеніння багаторазово повторювались

упродовж геологічної історії Землі в різних періодах її розвитку .

ГЕОЛОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ МОРЯ

Роль Світового океану в геологічних процесах надзвичайно важлива.

Світовий океан займає 361 млн. км2

, або понад 70% поверхні земної кулі. Тут

зосереджено близько 1,4 млрд. км3

води, і вся ця маса перебуває у

безперервному русі, взаємодіє з гірськими породами дна та берегових зон,

виконуючи величезну руйнівну та відтворювальну (акумуляційну) роботу .

Різноманітний уламковий та розчинений матеріал, який приносять ріки,

льодовики та вітер з суші, зрештою осаджується на дні акваторій, утворюючи

морські осади. Мільярди тваринних і рослинних організмів, відмираючи,

падають на дно, що зумовлює нагромадження біогенних органічних осадів.

Практично на земній поверхні нема жодної ділянки, яку б у ту чи іншу

геологічну епоху не покривало море і де б не було морських утворень. За

багато сотень і тисяч мільйонів років сушу покривало море багато разів,

унаслідок чого виникли великі товщі осадових порід, з якими пов’язані

родовища багатьох корисних копалин.

Світовий океан охоплює дві головні групи акваторій: власне океани –

Тихий, Індійський, Атлантичний та Північний Льодовитий і крайові моря, що

мають безпосередній зв’язок з океаном (Баренцове, Берингове, Японське,

Охотське та ін.), а також внутрішньоконтинентальні моря (Середземне,

Чорне, Балтійське), які далеко входять в сушу .

Геологічна діяльність морів і океанів залежить від багатьох чинників:

рельєфу дна, рухливості земної кори в межах водних басейнів, особливостей

будови навколишньої суші, солоності, діяльності організмів, кліматичних

умов, руху морської води.

Морфологічні особливості дна світового океану. Отже, у рельєфі

океанського дна виділяють декілька найбільших геоморфологічних елементів:

1) підводну окраїну материків (підводну континентальну окраїну), яка

охоплює шельф, континентальний схил та континентальне підніжжя; 2) ложе

Світового океану з глибоководними жолобами в крайових ділянках; 3)

серединно-океанські хребти.

Шельф, або материкова мілина, – це –мілководна зона, яка прилягає до

суші. Він має пологий нахил дна в бік океану і глибини від кількох до

130–200 м (у середньому). Ширина шельфу коливається в дуже широких

межах – від кількох до 700–800 км. В окремих місцях на ньому

простежуються релікти материкового рельєфу – підводні продовження

річкових долин, затоплені тераси, місцями водно-льодовикові форми та ін.

50Континентальний схил має нахил від 3 до 6–7, місцями до 10–15о

і

опускається до глибин понад 2000 м (місцями понад 3500 м). У багатьох

випадках у нього ступінчастий профіль, що, очевидно, пов’язане з розривами.

Характерними елементами рельєфу тут є підводні каньйони, які починаються

в межах шельфу або на його краю і простягаються до підніжжя схилу .

Глибина їхнього врізу інколи перевищує 1 км. Борти круті або майже

вертикальні. Переважна їх більшість підводного походження, хоча деякі з них

ніби продовжують занурені річкові долини.

Континентальне підніжжя – це полого похилена, іноді слабко хвиляста

рівнина, яка переходить у вирівняні простори океанського ложа. Ширина його

досягає десятків і сотень кілометрів. У межах підніж нагромаджується

величезна кількість морських осадів, потужності яких у багато разів

перевищують потужності осадів в океанах. Глибини тут сягають 2,0–2,5 до