7Складом відповідеє залізним метеоритам. Таке припущення добре

узгоджується з сучасними данимиякі отримани з вимірів щільності на

поверхні Землі, замірів обертання і рухів, за допомогою яких розраховують

момент інерції, з періоду вільних коливань Землі. Але головним є швидкості

поширення сейсмічних хвиль, або хвиль, що викликани землетрусами, при їх

проходженні крізь Землю.

ЗЕМНА КОРА складена різноманітними осадовими, магматичними і

метаморфічними породами. Співвідношення різних типів гірських порід та

їхні потужності змінюються залежно від планетарного рельєфу Землі і

структури. В межах континентів виділяють рівнинні і гірські області, в

океанах – підводні окраїни материків (шельф – до глибини 200 м,

континентальний схил з підніжжям – до глибини 2,5–3,0 км), ложе океану – з

переважними глибинами від 4 до 6 км, глибоководні жолоби – до 10–11 км, і

серединно-океанські хребти.

У будові земної кори виділяють три шари: осадовий (верхній),

складений неметаморфізованими осадовими породами; “гранітний”

(гранітогнейсовий), складений магматичними, багатими на кремнезем

породами, а також метаморфічними, близькими за складом до гранітів;

“базальтовий”, складений основними магматичними і щільними

метаморфічними породами, що збагачені магнієм та залізом. Проте всі ці

назви є умовними. Вони ґрунтуються на зівставленні швидкостей

проходження сейсмічних хвиль зі швидкостями поширення пружних

коливань, які були встановлені для названих порід – базальтів і гранітів –

експериментальним шляхом. Швидкості проходження поздовжніх хвиль у

шарах земної кори відповідають в середньому таким величинам: в осадовому

шарі 3–5 км/с, у “гранітному” 5–6 (6,5), у “базальтовому” 6,5–7,2 км/с.

Осадовий шар складений осадовими породами, які є продуктами

перевідкладення матеріалу нижніх (давніше утворених) шарів. Він хоча і

покриває всю поверхню Землі, проте місцями є надзвичайно тонким, іноді

його нема, а деколи досягає потужності в десятки кмілометрів (Донецький

кряж, Мексиканська затока, Прикаспійська западина).

Гранітний шар утворений метаморфічними і магматичними породами.

Тут переважають відміни порід, багатими на кремнезем (кислі породи).

Потужність шару досягає 15–20 км, а інколи й більше. В межах океанських

плит та деяких континентальних глибоких депресіях він відсутній, або слабо

розвинутий.

Базальтовий шар складений переважно грануліто-базитовими

високометаморфізованими та магматичними породами. Вміст SiO2 тут

менший (переважно основні породи), а питома вага їх вища. Цей шар

розвинутий в основі земної кори в усіх частинах земної кулі, а також ним

складене ложе світового Океану .

Виділяють декілька типів земної кори, головними серед яких за

геофізичними, геохімічними та геологічними ознаками є: континентальний і

океанський. Межі між цими типами досить різкі.

У будові континентального типу беруть участь усі три шари: осадовий,

гранітний і базальтовий. Співвідношення між ними в різних структурних

зонах можуть бути різні. Межу між гранітним і базальтовим шаром називають

межею Конрада. Вона звичайно досить чітка, проте буває і поступовою.

Сумарна потужність континентальної земної кори змінюється від 20 до 70 км.

У межах континентальних рівнин вона становить 30–40 км; потужність

осадової верстви – 0–5 км (у прогинах понад 10 км). Гранітний шар має

10–25 км, а базальтовий – від 10–15 до 25 км. У гірських районах сумарна

товщина земної кори досягає 50–75 км.

Океанський тип земної кори є характерним для ложа океанів. Він різко

відрізняється від континентального як за сумарною потужністю, так і за

будовою та складом. У ньому нема гранітогнейсового шару , а товщина кори в

8цілому становить від 5 до 12 км. Ця кора представлена трьома шарами:

сині морські пелітоморфні осади потужністю від перших сотень до однієї

тисячі метрів. Швидкість проходження поздовжніх сейсмічних хвиль в ньому

становить 3 км/с). Шар цих осадів залягає на другому океанському шарі,

товщина якого становить 1,0–1,5 км, а швидкості проходження поздовжніх

сейсмічних хвиль біля 5 км/с. Він складений базальтовими лавами з

підпорядкованими прошарками карбонатних і кременистих порід. Нижче

розташовується третій океанський базальтовий шар, потужністю від

4 (5) до 8 км, де швидкості проходження поздовжніх сейсмічних хвиль – 6,0–

7,5 км/с.

Крім цих головних типів земної кори, виділяють також перехідні –

субокеанський та субконтинентальний. Субокеанський за будовою ближчий

до океанського, але відрізняється від нього значною потужністю осадового

шару (від 4–10 до 15–20 км). Його виявлено у великих прогинах окраїнних та

внутрішньоконтинентальних морів (Каспійське, Чорне, Середземне,

Японське, Охотське, Карибське, Мексиканська затока), де під осадовими

породами безпосередньо залягає “базальтовий” шар потужністю 5–8 км.

Загальна потужність земної кори становіть тут 20 км і більше.

Субконтинентальний тип розвинутий в межах острівних дуг

(Алеутська, Курильська та ін.) і мілководних плато. За складом він відповідає

материковому типу , але зменшеної потужності (20–30 км). Його особливістю

є нечітке розмежування “гранітогнейсового” і “базальтового” шарів (межа К).

Речовинний склад земної кори

Гірські породи (скельні), які утворюють земну кору , – це мінеральні

агрегати, тобто складені певними комплексами мінералів. Вони можуть бути

сформовані однорідними або різними мінералами, а також уламками інших

порід чи мінералів. Утворюються породи внаслідок геологічних процесів у

певних умовах усередині земної кори, або на її поверхні. За походженням

породи поділяють на осадові, магматичні (вивержені) і метаморфічні.

Під час вивчення гірської породи передусім визначають її мінеральний і

хімічний склад. Однак цього недостатньо для повного пізнання породи,

оскільки однаковий мінеральний склад можуть мати породи різного

походження. Уявимо собі таку породу , як граніт. Він складений такими

мінералами: кварц, польові шпати, біотит, інколи рогова обманка та деякі інші

мінерали в менших кількостях. Якщо граніт потрапляє на поверхню Землі, то

під дією кліматичних умов відбувається руйнування, і він розпадається на

уламки. Унаслідок подальшого подрібнення розмір уламків дає змогу

переносити їх водними та атмосферними струменями. Отже, їх переносять

водні потоки, вітер, вони перевідкладаються, утворюючи уламкові осадові

породи. І ці нові породи, зокрема піски, за своїм мінеральним і хімічним

складом будуть дуже близькими до граніту . Необхідно зазначити, що такі

умови виникають у високих широтах, де в холодному кліматі активно

проходить механічне (фізичні процеси) руйнування скель і майже відсутнє

хімічне руйнування, для якого найсприятливішим є теплий і вологий клімат

тропічних широт. Проте умови утворення та залягання граніту і пісковику

будуть зовсім різними. Різні також характер їхнього знаходження та форми

залягання. Тобто для кінцевого з’ясування походження (генези) гірської

породи необхідно вивчити й інші особливості: структуру , текстуру і форму

залягання.

Під структурою породи розуміють розмір, склад і форму мінеральних

компонентів, що її утворюють, а також характер їхнього взаємозв’язку .

Вирізняють різні типи структур залежно від того, складена порода

кристалічними чи аморфними речовинами, цілими кристалами чи їхніми

уламками; який ступінь обточеності, як пов’язані між собою мінеральні

зерна, чи їх цементує якась інша речовина, чи вони безпосередньо зрослися

один з одним.