42Коритоподібну в перерізі форму . На цьому етапі утворюються виникають і

стариці.

Формування алювію починається з утворення річкової мілини внаслідок

поперечних циркуляційних рухів. Переміщення русла зумовлює поступове

наростання річкової мілини. В основі річкового алювію залягають

грубозернисті осади, різнозернисті, або крупнозернисті піски з включеннями

гальки та гравію. Вище міститься однорідні дрібнозернисті, а ще вище –

тонкозернисті піски. Місцями в пісках трапляються невеликі лінзи мулистих

супісків та суглинків. Русловий алювій на всій довжині вистилає дно широкої

долини в тих її частинах, де було давнє русло чи русла ріки. В тій же частині

долини, яка є заплавою відкладаються тонкі алевритові та глинисті частинки.

Ці відклади значно відрізняються від річкового алювію за складом та

умовами утворення. На них значно впливають і процеси ґрунтоутворення.

Такий суглинистий покрив називають заплавним алювієм. Нормальна

сумарна потужність алювію рівнинних рік коливається в межах 10–15 до 30

м.

Алювій гірських річок суттєво відрізняється від алювію рівнинних. За

високих швидкостей течії піщані та глинисті частинки не осідають на дно, а

виносяться. В самій долині ріки відкладається переважно гальковий матеріал

з гравієм та валунами.

Вивчення особливостей розвитку річкових долин та їхньої морфології

засвідчує, що після етапу старіння знову може настати юність ріки, тобто

відбудеться відбутися її омолодження. Цьому сприяють підняття території, де

протікає ріка, зниження базису ерозії, збільшення кількості опадів. Таке

омолодження веде до заглиблення дна – з’являються умови для поновлення

донної ерозії. У цьому разі алювіальні відклади, що утворювали заплави, ріка

руйнує, їхні залишки стають вище рівня ріки, а отже і новосформованих

заплав. Нерозмиті частини давніх заплавних утворень залишають східчасті

виступи над новим руслом. Їхнє виникнення пов’язане з епохами прояву

піднять та опускань земної кори. Аналогічний ефект простежується у випадку

пониження рівня базису ерозії. У разі підняття території на місці плоских

долин виникають V-подібні молоді ерозійні врізи. Відбувається ніби

омолодження річкової долини. Ріка починає виробляти новий поздовжній

профіль стосовно нового базису ерозії. Поступово поздовжній профіль

наблизиться до рівноважної кривої. Внаслідок цього в ріці сформується нова

заплава на нижчому гіпсометричному рівні. Попередня заплава залишиться

біля корінного схилу долини у вигляді площини, яка відділена від нової

заплави крутим уступом. Її вже не заливатимуть паводкові води. Наступне

тектонічне підняття спричинить нову врізку потоку і, зрештою, формування

плоскої долини на ще нижчому рівні. Так в річках утворюється система терас,

які вивищуються одна над одною. Це надзаплавні тераси. Найдавніші тераси

розташовані найвище і вони є найбільше зруйнованими. Через те молодші

тераси чіткіше виділяються в рельєфі. Надзаплавні тераси перераховують

переважно знизу вверх, тобто перша від заплави буде називатися першою

надзаплавною терасою, далі друга, третя і т.д.

Отже, внаслідок нерівномірнсті тектонічних рухів земної кори в

річкових долинах можемо спостерігати чергування інтенсивного врізання

русла з етапами його сповільнення. Кожен етап починається врізанням русла і

закінчується виробленням нового дна долини з нагромадженням

алювіального матеріалу .

В основі алювіальних відкладів кожної тераси розташований цоколь

представлений корінними породами, в які врізана долина. Залежно від

висотного положення цоколю і потужності алювію виділяють три типи терас:

1) ерозійні тераси, або скульптурні, де майже вся терасова площина і

сходинка (уступ) складені корінними породами;

2) акумулятивні тераси, де і площина, і сходинка складені алювіальними

відкладами;

433) цокольні, або змішані ерозійно-акумулятивні тераси, які характерні

тим, що в нижній частині сходинки виходять на поверхню корінні

породи, а верхня складена алювієм.

У гирлових частинах рік виділяють два типи входження ріки в морський

басейн – дельти й естуарії.

Дельти – це плоскі низинні рівнини, в межах яких ріка розділена на

численні рукави і протоки, що радіально розходяться в бік моря. Впадаючи в

моря чи озера, ріки виносять величезні кількості матеріалу , частина якого

потрапляє в море, а інша осідає в прибережній зоні, утворюючи конус

винесення. Дельти формуються в разі порівняно невеликої глибини моря,

значної кількості уламкового матеріалу і переважанні привнесеного

матеріалу над опусканням території. Дельти деяких рік займають десятки

тисяч квадратних кілометрів.

Серед дельтових утворень за складом і гшенезою виділяють такі

відклади: 1) алювіальні руслових потоків; у рівнинних ріках вони

представлені пісками і глинами; у гірських – грубшим матеріалом; 2) озерні,

які утворюються в замкнутих водоймах; вони представлені переважно

суглинистими речовинами, що збагачені органікою; 3) болотні – торфовища;