40Руйнівну силу . У разі виходу на рівнину швидкість потоку різко зменшується

і він розливається по рівнині у вигляді віяла, відкладаючи уламковий

матеріал. Такі відклади носять називають пролювіальнми або пролювєм. Вони

складені сипкими незцементованими утвореннями продуктів руйнування

гірських скельних порід. Так виникають конуси винесення тимчасових

гірських потоків у вигляді півкруга. Утворені конуси винесення можуть

поєднуватись, утворюючи пролювіальні шлейфи. Від вершини конуса до

його підніжжя механічний склад уламків змінюється від гальки та щебеню з

піскувато-глинистим заповненням (фангломерати) до тонших і ліпше

відсортованих осадів, нерідко аж до лесових супісків та суглинків

(пролювіальний лес). У загальному пролювій має переважно погану

сортованість матеріалу та слабу обточеність уламків. Особливо значного

розвитку ці відклади набули в областях з аридним і семіаридним кліматом

(передгірські області Центральної Азії та ін.).

Селі. В горах періодично виникають бурхливі намуло-кам’янисті

потоки, які несуться з великою швидкістю. Кількість твердого уламкового

матеріалу в таких потоках досягає 70–80%. Це власне не водяний, а

намуловий потік, який несе також уламки, масою в декілька тонн. В Альпах

такі потоки називають мурами. Вони виникають під час сильних злив і

танення снігів. В Україні такі явища відомі в горах Криму , у Карпатах і на

Закарпатті.

Геологічна діяльність рік пов’язана з величезною денудаційною та

акумуляційною роботою, яка суттєво перетворює рельєф.

Ріки – це переважно постійні водостоки, що виникають з атмосферних

опадів та підземних вод. Деякі ріки живляться водами, що утворюються під

час танення льодовиків, зокрема гірських. Такі льодовики є джерелами

живлення рік. Крім них, необхідноа умова для виникнення ріки – похилий

рельєф, що зумовлює напрямлений рух води. В кожній ріці виділяють

верхню, середню та нижню частину течії з гирлом. Ріка разом із допливами

формує річкову систему . Тобто окрема ріка зазвичай має свої допливи або є

допливом більшої ріки, в яку вона впадає. Усю площу , яка живить річкову

систему , називають басейном ріки. Басейни окремих рік розділені

підвищеннями, які називають вододілами.

Залежно від рельєфу ріки вони поділяють на рівнинні та гірські.

Рівнинні ріки течуть у неглибоких широких рівнинах. Вони різко

звужуються, коли перетинають підвищені ділянки суші, утворюючи глибоко

врізані в суходіл долини – каньйони. Для рівнинних рік характерний

невеликий нахил русел та повільна течія. Гірські ріки протікають у глибоких

міжгірських долинах. Вони мають більший нахил русла, кам’янисте, часто з

порогами і водоспадами, ложе і швидку течію.

Ріки виконують надзвичайно велику роботу . Здатність ріки виконувати

таку роботу називаються енергією ріки. Ця енергія пропорційна до маси води

та швидкості течії. На кожній ріці протягом року чергуються періоди

високого та низького рівня води.

Рух води в ріках є турбулентним (із завихренням), тобто швидкість

руху в кожній точці нестала щодо напряму та загальної швидкості течії. В

поперечному перерізі ріки найбільша швидкість простежується в її

найглибшій частині; біля берегів течія сповільнюється. Це стосується перш

за все рівнинних рік.

Донна та бокова ерозія. Донна, або глибинна, ерозія спрямована на

врізання потоку води в породи, які утворюють дно русла, а бокова веде до

підмивання берегів та розширення долини. Їхні співвідношення змінюються

на різних етапах розвитку долини. На початкових стадіях переважає донна

ерозія, коли водний потік намагається виробити поздовжній профіль, тобто

ріка згладжує всі нерівності поздовжнього профілю стосовно до рівня

водойми, в яку вона впадає. Цей рівень називають базисом ерозії. Він є

загальним для всієї річкової системи.