37Зі звітрюванням пов’язане і ґрунтоутворення.

ГЕОЛОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ВІТРУ

Одним із найважливіших агентів денудації поверхні суші є вітер. Усі

процеси, зумовлені діяльністю вітру , називають еоловими. Так називають і

континентальні відклади, що утворилися внаслідок вітрової акумуляції, та

відповідні форми рельєфу (бархани, дюни, пагорби та ін).

Діяльність вітру складається з процесів дефляції, коразії, перенесення

та акумуляції. Усе це – єдиний складний процес, де в різних місцях

переважають ті чи інші види діяльності вітру .

Дефляція – це процес видування та розвіювання вітром тонкого

піщаного матеріалу . В пустелях вітер проникає в усі тріщини порід,

видуваючи з них сипкі продукти звітрювання. Тому тріщини тут зяючі, на

відміну від тріщинок у породах помірних зон, де вони виповнені землистими

вторинними продуктами звітрювання. В пустелях дуже активно відбувається

процес фізичного звітрювання.

У крутих урвищах, де на поверхню виходять породи з різною міцністю,

яскраво виявляється вибірковість дефляційної роботи вітру , внаслідок чого

утворюється чергування виступів, або карнизів, що відповідають міцнішим

породам, з нішами видування в м’яких, або слабозцементованих породах.

Особливо активна діяльність вітру на відкритих поверхнях, що складені

сипкими породами різного походження. Вітер захоплює частинки породи і

переносить їх уздовж ходу свого руху .

Інтенсивна дефляція може згубно може впливати на ґрунтовий покрив

посушливих степових районів. Тут періодично виникають так звані суховії,

які видувають розорані ґрунти, піднімають їх уверх і переносять на далекі

відстані.

Перенесення виникає внаслідок захоплення вітровими потоками дрібних

і пилуватих частинок і транспортування їх на сотні й навіть тисячі кілометрів

як у зваженому стані, так і перекочуванням та волочінням по поверхні.

Розміри транспортованих визначені швидкістю вітру . Якщо швидкість

становить 6,5 м/с, то вітер переносить порох і частинки до 0,25 мм, при 10

м/с – до 1, а при 20 м/с – уже 4–5 мм. Пил пустель Африки потрапляє на захід

на відстань до 2000- 2500 км і місцями становить значну домішку в осадах

Атлантики.

Коразія відбувається внаслідок постійного вдаряння піщинок об різні

скельні виступи, що зумовлює обточення, стирання їх, висвердлювання

різноманітних отворів. Найінтенсивніший цей процес на висоті 1–2 м над

поверхнею.

Еолова акумуляція та еолові відклади розвиваються разом з

перерахованими вище процесами руйнування. Внаслідок акумуляції

виникають особливі типи континентальних відкладів – еолові. Серед них

виділяють піски і тонкі пилуваті відклади – лес. Лес – це нешаруватап ясно-

жовта порода, яку легко розтирти пальцями й у складі якої переважають

пилуваті частинки розміром 0,05–0,01 мм. Для нього характерна є значна

карбонатність (інколи зі стяжіннями), властивість утримувати вертикальні

стінки. Походження лесів досі остаточно не з’ясоване. Потужність лесових

товщ коливається від декількох до декількох десятків метрів, – рідше 100 м.

Для еолових пісків характерна порівняно добра обточеність зерен, ліпша

відсортованість щодо відкладів водних потоків (це переважно дрібнозернисті

піски з розмірами частинок 0,25–0,05 мм), переважають стійкі мінерали –

кварц і польовий шпат, колір лесів переважно жовтий, інколи в червонуватих

відтінках; нахилена, а інколи і перехресна шаруватість. Ці утворення

розташовані переважно в безпосередній близькості до зон дефляції.

Під дією вітрів на різних теренах та кліматичних умовах формується

неповторний еоловий рельєф з чулернацьими кам’яними фігурами.