36(Гіпс), карбонати (вапняки, доломіти, мергелі). За великих об’ємів розчинення

виникають специфічні форми рельєфу , а також підземні порожнини.

Частково розчинення зазнають і мінерали магматичних порід.

Унаслідок звітрювання силікатів та алюмосилікатів утворюються глинисті

мінерали з листуватою структурою, серед яких найбільше поширені каолін,

монтморилоніт та гідрослюди.

Дуже важливу роль у процесах зивітрювання відіграють органічні

речовини, що найповніше висвітлив академіком В.І.Вернадський. Особливо

вчений виділяв енергетичну роль “живої речовини”. З нею пов’язане не лише

механічне руйнування, а і хімічна та біохімічна дія на породи і мінерали.

Наявність органічних кислот значно підсилює розчинення і гідроліз. У цьому

разі різко зростає рухливість таких елементів, як алюміній, тривалентне

залізо, а також розчинність таких малорозчинних мінералів, як силікати та

окисли, в тому числі й кварц.

Кори звітрювання. Сукупність остаточних продуктів звітрювання

різних за складом елювіальних утворень верхньої частини літосфери

називають корою звітрювання. Розвиток кори відбувається внаслідок

винесення деяких хімічних елементів у формі істинних і колоїдних розчинів.

Отже, і їхній склад тісно пов’язаний як з характером порід, що зазнають

процесів руйнування, так і з самими процесами, на які безпосередньо

впливають клімат, надходження органічних речовин, а також рельєф та

інтенсивність вертикальних тектонічних рухів. Найсприятливішими для

формування потужних кір звітрювання є вирівняний рельєф, висока

температура, вологість та велика кількість органічних речовин. Сприятливі

умови рельєфу для їхнього збереження і консервації є пологі вододіли,

поверхні вирівнювання платформних областей, високі давні річкові тераси,

плато. В умовах молодих гірських споруд з інтенсивними підняттями

відбувається інтенсивне розчленування території поверхневими водотоками

та іншими екзогенними факторами і знесення продуктів руйнування –

механічна денудація. Вона може випереджати процеси хімічного розкладання

порід. В таких умовах формування нормального профілю кір звітрювання

дуже утруднене.

Потужності кір звітрювання бувають найрізноманітнішими: від

міліметрів до сотень метрів. Нижня межа звичайно нерівна, інколи глибоко

опущена вздовж великих тектонічних тріщин. У її будові виявляється чітка

вертикальна зональність. Верхній частині властиве найповніше розкладення і

руйнування порід, вона перебуває практично в рівноважному стані з

приповерхневими умовами. Тут є вільні гідроокисди алюмінію, заліза,

частково кремнезему . В сухому стані цей елювій нагадує погано випалену

цеглу з червонуватим забарвленням. Тому такі кори називають латеритними,

(від лат. later – цегла). Нижче їх поступово заміщує каоліновий плямистий

горизонт, що зумовлене нерівномірним розподілом окисидів заліза та

алюмінію. Ще нижче простежується гідрослюдисто-монтморилоніт-

бейделітовий горизонт з рисами будови, успадкованими від первинних порід.

У підошві кори містяться подрібнені (дезінтегровані) корінні породи, які

майже не зазнали хімічного звітрювання. До низу вони переходять у

збережені корінні породи. Кори звітрювання властиві як осадовим, так і

виверженим породам. Проте їхня потужність по осадових породах набагато

менша і становить звичайно до 5–10 м.

Виділяють площинні та лінійні кори звітрювання. Площинні

зберігають первісну зональність і поширені на великих площах. Лінійні

пов’язані з протяжними зонами тектонічної тріщинуватості.

З корами звітрювання пов’язані родовища багатьох корисних копалин:

бокситів, каоліну , гідросилікатів нікелю, гідроксидів та оксидів заліза,

мангану , магнезитів, гіпсів та ін. До давніх кір звітрювання дорифейського

кристалічного фундаменту приурочені родовища нафти та газу, у тому числі й

в Україні.