35Дію має і кристалізація солей у капілярних тріщинках, а також коренева

система дерев. Зверніть увагу на печериці, які шапочками піднімають шар

асфальту в міських скверах та парках. Це є найкращим свідченням сили живої

природи.

Унаслідок фізичного звітрювання утворюються уламки різних розмірів,

які нагромаджуються на порівняно вирівняних ділянках поверхні.

Формуються і своєрідні форми ландшафту . Якщо звітрювання відбувається в

гірській області, де є плоскі поверхні, то уламковий матеріал

нагромаджується на них у вигляді брил та дрібніших утворень. Унаслідок

цього виникають елювіальні розсипи і ландшафти з нагромадженням брил. У

разі розчленованого рельєфу вони під дією сили тяжіння просуваються вниз

по схилу й утворюють осипи на схилах та біля їхнього підніжжя. Такі

гравітаційні нагромадження називають колювієм.

Обсипання та формування осипів спільно з площинним змивом ведуть

до виположування схилів, особливо в умовах річкових долин, які

наближаються до рівноважного стану . Осипні нагромадження з плином часу

на поверхні задерновуються і заростають, що приводить до стабілізації

осипів, які стають недіючими. Продукти фізичного звітрювання можуть

переміщуватися вниз по схилу як шляхом скочування, так і повільним

сповзанням у вигляді обводнених у нижніх частинах (у підошві) кам’яних

потоків, які рухаються в напрямі до знижень та улоговин. Тобто значну роль

тут відіграють поверхневі води.

Великі уламки продовжують руйнуватися далі під дією фізичних

факторів (механічне руйнування) аж до утворення пилуватих частинок. Далі

більшу роль відіграють хімічні процеси, які ведуть до розвитку мінеральних

новоутворень.

Хімічне звітрювання одночасне і тісно пов’язане з фізичним. До

хімічної дії відносять розчинення, гідроліз, окислення, гідратацію та ін.

Уся сукупність дії цих процесів на гірські породи проявляється у формуванні

кори вивітрювання. І в залежності від того, які породи піддаються впливу цих

процесів та які агенти переважають, виникають різні типи кір вивітрювання.

Цей процес зумовлює суттєві зміни в первинному складі мінералів, унаслідок

чого утворюються нові вторинні мінерали. Головними факторами в цьому разі

є вода, вільний кисень, вуглекислий газ та органічні сполуки. Особливо

зростає хімічна активність розчину , коли перелічені компоненти містяться

разом.

Окиснення і гідратація. Найінтенсивніше окиснення виявляється щодо

елементів, які мають різну валентність та потрапляють на поверхню в

закисній формі. Особливо наочним тут може бути окиснення залізовмісних

мінералів під дією кисню і за наявності води.

Fe S 2 + nO2 + mH2O = FeSO4 = Fe2 (SO4)3 = Fe2O3 . nH 2O

Пірит Лімоніт

Фактично в цьому процесі простежується не лише окиснення, а й

гідратація (поглинання води). Для новоутвореного мінералу характерне жовте

і буре забарвлення. Багато осадових порід, які містять включення залізистих

мінералів, забарвлені з поверхні в бурий і вохристий колір, що свідчить про

наявність саме цих мінералів. А на незвітрілій поверхні вони будуть сірими з

зеленкуватим, або блакитним відтінком.

Прикладом гідратації є перехід ангідриту в гіпс зі збільшенням об’єму

до 15%: CaSO4 + 2H2O = CaSO4 ·2H2O, а також перехід гематиту в лімоніт:

Fe2O3 + nH2O = Fe2O3·nH2O. Унаслідок гідратації збільшується об’єм

речовини, а отже і відбуваються певні деформації в навколишньому

середовищі. Такі процеси виникають і в складніших мінералах – силікатах і

алюмосилікатах.

Розчинення і гідроліз відбуваються під дією води та вуглекислоти. Ці

процеси широко розвинені в природі і найбільше поширені в осадових

утвореннях. Найліпше розчиняються хлориди (KCl, NaCl), далі сульфати